Люди з давніх-давен мріяли дістатися зірок. Тисячі років ми могли лише спостерігати за небесними світилами та гадати: який він, Космос? Згодом людство дало сузір’ям назви, навчилось орієнтувалися за ними у морі, почало писати про космічні подорожі, вигадуючи незвичайні сюжети…
Півстоліття тому тоді ще Радянська держава здійснила, здавалося б, неможливе. 12 квітня 1961 року радянський космічний корабель «Восток», пілотований льотчиком-космонавтом Юрієм Гагаріним, здійснив перший орбітальний космічний політ. Це була нова епоха, нова ера відкриттів та досліджень.
Для радянської людини 12 квітня було не просто датою. Це був надзвичайний, піднесений, сповнений щастя та радості день – справжнє свято мільйонів.
Тоді, у далекому 1961 році, з рупорів репродукторів на кожній вулиці радянських міст лунав мужній голос, який проривався крізь космічний шум з небесних далей та приголомшив мільйони людей нечуваною радістю – людина у космосі! Та ще й наша, радянська!
Стати Колумбом космічного простору випала почесна нагода Юрію Гагаріну. Він успішно облетів Землю за 108 хвилин та вмить став улюбленцем мільйонів радянських громадян, кумиром не одного покоління дітей. У дитячому букварику довгий час на букву «Ю» обов’язково була розповідь про відомого космонавта та невеличкий віршик. Кожний хлопчик у дитинстві мав іграшкову ракету та мріяв про космічні простори.
ЗМІ писали: «Гагарін відкрив нову еру для держави, що за 44 роки історії пройшла шлях від сохи до космосу», «В космічному польоті Юрія Гагаріна немов би злиті гарматні залпи Аврори, трудові подвиги мільйонів радянських людей в роки п’ятирічок, відвага радянського народу в битвах із фашизмом».
Юрій Гагарін, молодий хлопець з народу, який пройшов всі жахи війни та своїм прагненням досяг вершин – став еталоном, прикладом. Його чарівна посмішка захоплювала та закохувала. Та навіть не за це його любили люди. Як вважали тодішні журналісти: « Радянські люди побачили в його польоті результати власної праці та успіхів, докладених під час трудових звершень на благо держави. З усього світу йому надсилали листи: «Запорошуємо в гості, дорогий Гагарін!». Тож кожен відчував приналежність та свій вклад у цю величну подію.
Перший космонавт став відомим на весь світ. У рідній країні його возвеличували, на його честь називали вулиці, міста, площі. Зокрема у Запоріжжі 1961 році було перейменовано вулицю Стадіонну на вулицю 12 квітня, з’явився цілий Космічний мікрорайон, та, власне, вулиця Гагаріна. На теперішній площі Маяковського у 60-х було встановлено ракету, біля якої так любили фотографуватися запорізькі родини (на місці сучасного фонтану), а на фасадах багатоповерхівок височіли написи про величні подвиги, здійснені під егідою партії.
Що відчував сам Гагарін? Можливо, перемогу, адже саме його з 20 кандидатів першого загону космонавтів обрали на перший політ. Можливо, страх, адже невідомо було, як саме закінчиться політ. Можливо, відчуття виконаного обов’язку. На жаль, цього ми вже не дізнаємось, лише можемо прочитати на сторінках тодішньої преси, що думав космонавт «про ленінську партію та соціалістичну батьківщину», дякував «конструкторам та інженерам за надійно оснащену машину, на якій можна впевнено пізнавати таємниці космічного простору», та присвятив перший політ не людству та Батьківщині, а «22 з’їзду комуністичної партії». Ось таким було «гаряче серце комунізму».
Перший рік космічних підкорень Радянського Союзу ознаменувався й іншими визначними подіями: другий космонавт Герман Тітов здійснив 25-годинний політ, на орбіту було відправлено перший штучний супутник Землі, першим було направлено космічний корабель на Місяць, створено перший штучний супутник Сонця, здійснено політ до планети Венери. Один за одним посилалися кораблі з піддослідними тваринами на борту, продовжувалась серія запусків штучних супутників.
Відкриття ери освоєння космічного простору пов’язано й з ім’ям конструктора Сергія Корольова – великого друга та наставника космонавтів. Після Юрія Гагаріна та Германа Тітова під його супроводом космічні траси проклали космонавти Андріян Ніколаєв, Павло Попович, Валерій Биковський, перша жінка-космонавт Валентина Терешкова, Володимир Комаров, вчений Костянтин Феоктистов, лікар Борис Єгоров. У 1965 році вчені відкрили новий етап у розвитку космонавтики – Олексій Леонов під керівництвом капітана корабля «Восход-2» Павла Бєляєва вперше покинув борт корабля та прогулявся космічною безоднею.
Їм’я всенародних героїв-космонавтів знали всі. Про них складали вірші та пісні, знімали фільми, випускали святкові листівки та марки. Та поступово їхня слава згасала, все менше з’являються на шпальтах газет статті та привітання з колись величним святом. Від дітей, молоді рідко почуєш «буду космонавтом», наче космонавтика – це щось далеке та невідоме. А з яким захопленням пригадують ці минулі перемоги літні люди: розповідаючи про ці часи, у них в очах, наче в маленьких дітей, блищить вогник – вогник незгаслої мрії.
За крок до зірок
У квітні 1961 року в Москві відбувалося щось небачене. Востаннє таке дійство люди спостерігали 9 травня у День Перемоги. Тисячі захоплених людей йшли на Червону площу. А як не йти, адже сталося, здавалося б, нездійсненне – людина потрапила в космос! І ось він, справжній герой та улюбленець мільйонів- Юрій Гагарін, стоїть поряд з першими особами держави та махає долонею вдячній публіці.
А тим часом унизу, поряд з гостями, сидять гарно вбрані хлопці в елегантних костюмах з краватками – товариші та друзі Юрія за зірковим загоном. У цей день вони наче не знають його, а він наче не знає їх. Сувора таємниця.
Серед цих юнаків був і другий дублер Юрія Гагаріна, наш земляк Григорій Нелюбов. Довгі роки його ім’я не згадували, адже його дивовижне життя було сповнене трагічних подій та загадок. Досі місто пам’ятає одного з найталановитіших космонавтів-випробувачів «Гагаринської шістки». Щороку на день космонавтики біля могили Григорія Нелюбова на Капустяному кладовищі збираються діти та запускають у небо паперові ракети.
Народився Григорій Нелюбов 31 березня 1934 року в сім’ї військового. За часи служби родина багато подорожувала, та врешті після демобілізації голови родини поїхала на історичну батьківщину – до Запоріжжя, де оселилася у селищі Мілістиновка, поряд з портом ім. Леніна. Селище виникло ще за часів будівництва греблі, складалося з невеличкої вулиці, яка простягалася поряд з центром індустріального міста. Будинок родини відрізнявся від інших, бо за часів будівництва належав якомусь начальникові. Голова родини завідував магазином, який знаходився на 6-му селищі, дружина вела господарство, а Григорій разом з молодшими братами та сестрою ходив до школи.
У родині були свої порядки: кожен мав свої обов’язки. Григорій, як старший, прибирав, пас корову, колов дрова. Разом з молодшим братом у вільний час він полюбляв стрибати з парашутної вишки у парку ім. Клімова, вже тоді мріючи підкорювати висоти.
Невисокий, кароокий та смуглявий хлопець мав відкритий, твердий, принциповий та товариський характер, проте був гострий на язик. Вже у дитинстві Григорій був дуже цілеспрямованим та сміливим. У школі навчався непогано, хоча одного разу через витівку залишився на другий рік.
Після восьмого класу Григорій стає курсантом Запорізького аероклубу, випускниками якого були багато відомих льотчиків. Там він здобув перші теоретичні й практичні знання про польоти. Цікаво, що будівля аероклубу знаходилася на вулиці, яку згодом назвали 12 квітня, а злітна смуга, на якій тренувалися перші польоти, була у Космічному районі, на місці вулиці Комарова.
Старанно завершивши навчання, Григорій поступає одразу на 2 курс Єйського військово-морського авіаційного училища ім. І.В. Сталіна, з якого виходить лейтенантом-офіцером морської авіації, «відмінником та комуністом».
Після відпустки додому Григорій стає льотчиком-винищувачем авіаційної дивізії Чорноморського флоту. Під час одного з тренувальних польотів хлопець не впорався з керуванням, катапультувався й добу пробув у відкритому морі, після чого довго відновлювався. Також, щоб бути всебічно розвинутим, Григорій закінчує інститут марксизму-ленінізму. Під час служби в Сімферополі зустрічає майбутню дружину, яка підтримує всі його починання.
Професія військового, спеціальність льотчика-винищувача дозволила Григорію у 1959 році потрапити на відбір у космонавти. Куди відбирають, хлопцям не говорили, але обіцяли нову техніку, на якій ще ніхто не літав. Григорій, не роздумуючи, погодився та відчайдушно переніс обстеження, випробування на центрифузі, барокамері, не боявся роботи, пов’язаної з ризиком.
Тоді ж, у 1959 році було прийнято рішення про створення першого загону для польотів на кораблі «Восток». «Или грудь в крестах, или голова в кустах», – сказав Григорій, і з тої миті жив в азарті з мрією освоїти нову невідому космічну техніку. У 1960 році в Москву приїхали 20 майбутніх підкорювачів та оселилися у новоствореному містечку Зоряному. Почалися випробування: парашутні стрибки, медико-біологічні тренування тощо. Супроводжував хлопців конструктор Сергій Корольов, своїх підопічних він називав «орлятами».
Всі знали, що місце на кораблі одне і всі першими у Космосі не стануть. Політ обіцяли кожному, але в порядку черги. У ході випробувань було створено симулятор космічного корабля, на якому було обрано шість кандидатів на місце першого. Згодом виділилася трійка лідерів: Юрій Гагарін, Герман Тітов та Григорій Нелюбов. До останнього моменту не було відомо, хто з хлопців полетить: про всіх трьох було знято фільми, зроблено записи та повідомлення в пресу. Першим полетів Гагарін, ставши відомим на весь світ, згодом і Тітов. Доля Нелюбова склалася так, що свій перший політ він так і не здійснив: то змінювалися плани вищого керівництва, то заважала медкомісія. Зрештою, перепалка з комісаром у місцевому буфеті коштувала Нелюбову відрахування із загону. Подальшу службу він продовжив льотчиком, та більш за все хотів повернутися до загону. Через п’ять років після польоту Гагаріна Григорій Нелюбов загинув під колесами потягу при невідомих обставинах.
P.S. Пригадуючи життєвий шлях нашого відомого земляка, не слід забувати, що це не єдиний запоріжець, який має відношення до історії радянської космонавтики. Петро Колодін народився у селі Нововасилівка Приазовського району. Він був у другому наборі космонавтів. Петро багато років ходив у дублерах, але нарешті навесні 1971-го він разом з колегами мав летіти на «Союзі-11». За іронією долі, за кілька днів до польоту в одного з членів екіпажу медкомісія знайшла пляму у легені. Спочатку хотіли замінити лише його, але щоб перестрахуватися, екіпаж замінили повністю. Замість команди Колодіна полетіли дублери: Добровольський, Волков і Пацаєв. Екіпаж Колодіна був у розпачі, і не лише тому, що їхня мрія полетіти до зірок не здійснилася. Поставлену задачу дублери виконали, та, на жаль, ціною свого життя. Екіпаж вже повертався на Землю, коли кабіна корабля розгерметизувалася, і всі троє загинули. Петро Колодін так і не побував у космосі, ще багато років пропрацювавши в якості космонавта-випробувача.
За матеріалами книги «Полшага до старта» О. Лютого, О. Варяника, а також за матеріалами періодичних видань Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки
Рішення про заснування Дня космонавтики було прийнято вищим керівництвом Радянського Союзу через рік після польоту Гагаріна, і до 1968-го дата відзначалася тільки в СРСР. Але вже в 1968-му міжнародна авіаційна федерація закликала держави також відзначати цю подію в якості міжнародного свята авіації та космонавтики. А по-справжньому всесвітнім це свято стало тільки в 2011-му році. Тоді на спеціальному засіданні Генасамблеї ООН була прийнята резолюція, яка проголосила 12 квітня Міжнародним днем польоту людини в космос. Зараз в цей день космонавтів вшановують у більше ніж 60 країнах світу.
У багатьох країнах світу з 2001-го проводиться акція-захід «Юр’єва ніч» (Yuri`s Night), названа так на честь Юрія Гагаріна, організатором якої є Консультативна рада космічного покоління (Space Generation Advisory Council), який має статус постійного спостерігача в Комітеті ООН з використання космічного простору в мирних цілях. Вона присвячена двом подіям: першого польоту людини в космос і першому космічному пілотованому польоту за програмою «Спейс шаттл».
Мета «Юр’євої ночі» – підвищити публічний інтерес до дослідження космосу і надихнути нові покоління на дослідження космічного простору.
«ЗС» поцікавилась у студентів, з чим у них асоціюється дата 12 квітня.
Софія:
– 12 квітня – День космонавтики. У цей день у 1961 році Юрій Гагарін полетів у космос. Це був перший політ людини в космос. Я вважаю, що зараз це свято неактуальне, тому що практично ніхто нічого зараз про це не говорить, не згадує, тому День космонавтики загубився серед професійних свят, і не більше.
Олексій:
– Для мене 12 квітня – це четвер, у мене вихідний день в університеті. Але для інших людей – це день авіації й космонавтики. В школі нам розповідали, що в цей день Радянській Союз запустив першу людину в космос. Щодо актуальності. Як на мене, зараз це більше професійне свято для авіаторів, космонавтів і якось причетних до цього людей.
Ангеліна:
– Це День космонавтики, Юрій Гагарін полетів у космос, в Запоріжжі є така вулиця. Напевно, на сьогодні це свято актуальне тільки для працівників ракетно-космічної галузі, саме як свято, тому що зараз дуже рідко влаштовують якісь заходи на честь цього дня. Раніше приділялося набагато більше уваги, оскільки це була подія світового масштабу. Але головне, щоб наші громадяни хоча б пам’ятали, що було в цей день.
Ілона:
– У цей день Гагарін вперше полетів у космос. Я вважаю, що й на сьогодні цей день своєї актуальності не втратив, оскільки це історія нашої країни, наших традицій.
Сергій:
– 12 квітня – це четвер. У цій даті я не бачу нічого особливого. Але “Google” мені підказав, що виявляється, у цей день Гагарін полетів у Космос. Я дату не знав, оскільки мені був цікавий сам факт того, що людина побувала в космосі. Якщо ми говоримо про українську космічну сферу, то дуже актуальним є питання в її розвитку. Плюс це професійне свято. Отже, важливо популяризувати космос, щоб нові покоління думали в цьому напрямку. Але, мені здається, куди важливіше в свята (якщо ми говоримо про якесь масове святкування) займатися розвитком культури. Романи про космос, фільми про освоєння Червоної Планети і т.п. Мультики! Ось це буде дієво. Ну і, звичайно, дійсно допомога українським компаніям, щоб і «Циклон-4» в космос літав, і «Либідь» запустили нарешті. Може, щоб у нас свій «Space X» з’явитися міг навіть, хто знає?
