Професія пожежних-рятувальників – це завжди екстрим, пов’язаний з небезпекою для життя
У професію за покликанням. Інакше довго працювати не зможеш, – знають рятувальники. Загасити пожежу, допомогти людям при ДТП, врятувати потопельника і навіть зняти кошеня з дерева – усім цим займаються пожежні рятувальники 1-ї Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС у Запорізькій області. Як проходить день справжніх героїв, побачила на власні очі кореспондентка «ЗС» Алла Стрілець
Встигнути все
Ранок рятувальників починається не з кави, а зі зміни караулу. За п’ять хвилин до восьмої в пожежно-рятувальній частині хлопці одягають бойову форму та шикуються для зміни чергових караулів.
Під час зміни особового складу начальники караулів один одному передають та оглядають пожежно-технічне обладнання, транспортні засоби, бойовий одяг, документацію.
Пожежні рятувальники мають свій розпорядок дня, де прописаний їхній список справ по хвилинах. Проте цей графік, звісно, може «підкоригувати» пожежа чи інший тривожний виклик.
У своїй частині хлопці самостійно готують собі поїсти, доглядають за технікою, прибирають у кімнатах, миють підлогу. Прибиральниць у частині немає, тож самим рятувальникам доводиться власноруч підтримувати чистоту в приміщеннях та порядок на території.
У вільний від викликів час співробітники ДСНС постійно вдосконалюють та освіжають свої знання щодо техніки безпеки та алгоритму дій під час різних надзвичайних ситуацій. Слід сказати, що хлопці пильно стежать за своєю фізичною формою, адже для них важливо завжди бути в тонусі, щоб під час викликів діяти максимально оперативно. Згідно з розкладом дня, вони у визначений час займаються фізичними вправами. Для цього на території частини є тренажерний зал та різний спортивний інвентар. Також хлопці за графіком занять виконують різноманітні нормативи: розгортання рукавів, вдягання бойового одягу, в’язання вузлів, робота з драбинами для закріплення на конструкціях.
Коли рятувальник заступає на службу, то він зовсім не знає, що його очікує протягом наступної доби. Це зовсім не та професія, де працівники мають стабільний графік та щодня виконують рутинну роботу. «Усього в частині 4 караули, в кожному по 12 осіб. Якщо виникає складна надзвичайна ситуація, то на підмогу можуть викликати резервний караул або навіть весь особовий склад рятувальників», – розповідає начальник третього караулу Геннадій Логінов.
«Робота є робота», – кажуть вони, і спокійно сприймають свій обов’язок віддано служити навіть у непередбачуваних ситуаціях.
Завдяки державній та гуманітарній допомозі особовий склад рятувальників має сучасну спецтехніку, хороші умови для роботи та відпочинку в частині.
Міська влада Запоріжжя бере активну участь у допомозі пожежно-рятувальним частинам. «Регулярно виділяються кошти на паливо для автоцистерн, особовий склад забезпечують необхідним захисним одягом, взуттям. Також закупляються автомобільні шини, акумулятори, прилади для радіозв’язку під час виклику, бензорізи, бензопили та інше необхідне обладнання», – коментує заступник начальника Запорізького міськрайонного управління ГУ ДСНС України Юрій Лапін.
Виїзд на виклик
Коли на лінію «101» надходить звернення про допомогу, то часу гаяти не можна. Службовці виконують усі свої доручення й обов’язки злагоджено, як гвинтики всередині одного великого механізму. Це стосується не тільки розпорядку дня, а й порядку дій під час викликів. Кожен вже знає свою справу, тому виконує її «на автоматі».
Як розповів «ЗС» Геннадій Логінов, у кімнаті для відпочинку пожежних рятувальників у стіні є невеликий отвір, куди диспетчери Служби порятунку, що чергують на другому поверсі будівлі, згори опускають гільзу, всередині якої на шматочку паперу написана адреса місця, де виникла пожежа, об’єкт загоряння, час виявлення пожежі, номер машини та підрозділу, який має виїжджати на виклик.
Пожежні рятувальники діляться, що фізично найважчими викликами є ті, коли потрібно забиратися на високі поверхи аби гасити пожежу чи рятувати мешканців. За словами рятувальників, іноді складно працювати з людьми під час виклику. «Буває таке, що вони не хочуть виходити зі своєї квартири, тому потрібно знаходити підхід до кожного. Якщо ж умовляння не діють, то інколи доводиться й на руках виносити», – розповідають хлопці.
До речі, ось такий «костюмчик» рятувальника в цілому важить більш ніж 30 кг. З цією вагою хлопцям доводиться підійматися на висоту та ще й рятувати людей.
Пожежники й пожежні
Для декого з наших читачів це стане відкриттям, але хлопці ображаються, коли їх називають «пожежниками». Адже так називають тих, у кого щось згоріло. А «пожежні» – це ті, хто гасять пожежу.
До слова, у хлопців навіть є свої забобони. Наприклад, вважається, якщо під час чергування чистити чи мити «бойовий одяг», то обов’язково до кінця робочої доби знову його «забрудниш» на пожежі. Такий самий забобон стосується й взуття: його не можна начищати перед або під час чергування.
Начальник другого караулу Валентин Стеценко поділився своїм власним перевіреним застереженням: «Після того, як приїду з виклику, я завжди залишаю каску на сидінні в машині. Якщо ж заберу її – обов’язково знову поїду гасити пожежу».
Люди однієї професії
Зазвичай люди, які прийшли в професію пожежного одного разу, більше ніколи не зрадять їй. Граничний пенсійний вік у пожежних – 50-55 років. Але, щоб вийти на пенсію, потрібно відслужити мінімум 12 з половиною років. За словами пожежних рятувальників, на цю роботу не приходять тільки заради того, щоб заробити грошей: «Це не та професія, на яку людина йде тільки заради прибутку. Якщо це дійсно так і відбувається, то довго вона тут не протримається. Потрібно йти за покликанням».
Пожежний рятувальник Ігор Цукило в професії лише 4 роки. Не очікував, що працюватиме саме на такій роботі, але точно впевнений, що бути пожежним – це його покликання. Ігор полюбив свою роботу й навряд чи вже змінить її на якусь іншу.
А ще в другому караулі є історія пожежних, які мріяли стати ними з дитинства. Роман та Олександр Каплії – двоюрідні брати. Їхні батьки-близнюки 26 років служили в цьому ж караулі, підрозділі та навіть у цій самій частині, що й вони зараз. Дід Романа та Олександра також був пожежним на заводі. Колеги кажуть про цих братів, що в них ніби «пожежа в крові». «Пам’ятаю, як я в дитинстві постійно з нетерпінням чекав батька з роботи після чергування. Він розповідав мені, як гасив пожежі, рятував людей. Тому я, не замислюючись, став саме пожежним», – ділиться Роман. Його брат Олександр додав, що їхні батьки працювали тут з першого дня до виходу на пенсію й були завжди разом. У них з братом Романом складається така сама історія.
На моє запитання, чи не страшно кожного дня на роботі піддавати своє життя ризику, хлопці мені одноголосно відповідають: «Це наша робота». Коли я з подивом реагувала на цю їхню фразу словами: «Ви ж усвідомлюєте, що ви – герої?!», хлопці ніяковіли й навіть соромились себе так називати. За словами рятівників, вони навіть не задумуються над тим, що роблять нібито якісь героїчні вчинки, а просто виконують свою роботу. Ось такі в нас скромні герої-рятувальники 1-ї Державної пожежно-рятувальної частини.
Тож у День працівників цивільного захисту (рятівника) України, який відзначається 17-го вересня, бажаємо: нехай у вас будуть тільки навчальні виклики та сухі рукави!
Рятівник – професія, про яку народ складає міфи. Розвінчуємо деякі з них.
Міф 1. Приїхали на виклик без води
Це оманлива думка, рятувальники спростовують її так: «Всередині пожежного автомобіля є цистерна з водою місткістю 4 тонни води. Цього об’єму вистачить хіба що на 15-20 хвилин гасіння пожежі. У цих умовах для простих громадян цей час пролітає миттєво і в них створюється враження, що пожежні приїхали взагалі без води. Ніколи пожежна машина не буває пустою або заповненою водою тільки наполовину. Інколи можна побачити й таке, коли їде пожежна машина, то з цистерни витікає вода. Як пояснюють самі рятувальники, це не означає, що бочка дірява, просто її наповнили доверху водою, і при поворотах або гальмуванні вона витікає. Тож пожежна машина ніколи не виїде незаповнена водою. До того ж кожен водій знає, що змінюється центр тяжіння так, що машина без води може й перевернутися».
Коли в пожежних рятувальників закінчується вода, то вони під’єднують рукави до гідрантів або організовують безперервний підвіз води. Адже на пожежі без води їм робити нічого.
Міф 2. Пожежні весь час сплять у частині
У роботі пожежних є «сезонні» виклики. Наприклад, влітку пожежонебезпека зазвичай підвищена, тому й викликів на ліквідацію пожеж більше. Взимку, коли холодно, люди гріються й подекуди використовують для цього саморобні або несправні обігрівачі, залишають їх увімкненими на ніч, що також призводить до виникнення пожеж. З початку весни й до пізньої осені люди порпаються на городах і часто знаходять вибухонебезпечні предмети, тому й телефонують на «101». Навіть вночі в пожежних можуть бути якісь виклики або практичні заняття. Тому на «поспати» в них точно не вистачає часу.
А ще є така приказка: «спить, як пожежник». А ще говорять, що поки пожежник спить – держава багатіє. Історія така. За старих часів пожежі траплялися частіше вночі, оскільки електроосвітлення не було, люди користувалися свічками, звідки й «нічні пожежі». Вдень тоді, звісно, теж горіло, проте рідше. У зв’язку з цим пожежні вдень ??спали, й часто навіть примусово. Таким чином, діловою якістю пожежного було засинати в будь-який час доби й у будь-яких умовах, і так само швидко прокидатися для того, щоб займатися своєю справою.
Зараз же завдяки прогресу, як би це сумно не звучало, горить і вдень, і вночі, тож потреби висипатися вдень немає. Попри те, що «практична» актуальність цієї приказки минула вже дуже давно, проте про пожежників так досі говорять, звісно, в гумористичному розумінні.
Міф 3. Пожежні довго їхали на виклик
У рятувальників є чіткий норматив виїзду на виклик – 45 секунд. За цей час кожен має встигнути одягнути бойовку та виїхати з частини. «Насправді ж, коли людина в стресовому стані, то для неї час дуже довго тягнеться, а в нас є норматив, порушити який ми не маємо права», – запевнюють рятувальники. За їхніми словами, на дорозі мало хто з водіїв пропускає пожежну машину на виклик. Можливо, від того, наскільки швидко пожежну машину пропустять на дорозі, залежить те, скільки їм доведеться врятувати. Шкода, що не всі це розуміють.
«У наших водіїв немає такого чіткого усвідомлення, що потрібно дати дорогу рятувальникам, аби ми мали змогу допомогти швидше, – пояснює начальник другого караулу Валентин Стеценко. – Ця ситуація перегукується з гаслом однієї соціальної реклами: «Сьогодні не пропустив нас, завтра – не встигли до тебе».
Читайте також: В центрі Запоріжжя сталась страшна аварія – загинули троє іноземців
