Їх не випадково називають «боги війни», адже близько 70 % втрат противника – це заслуга саме артилерії. З самого початку бойових дій наш спокій та цілісність України відстоюють на позиціях бійці запорізької 55-ої окремої артилерійської бригади.
Напередодні Дня ракетних військ та артилерії газета «ЗС» дізналася, чим сьогодні живуть українські військові.
На рідній землі
У військовій частині – тиша…Більшість військових виконують бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції, інші – на табірному зборі.
– Наші побратими продовжують захищати кордони та цілісність України, – зазначив заступник командира 55-ої окремої артилерійської бригади, підполковник Ігор Неминський. – Нещодавно з епіцентру подій повернулися кілька підрозділів, які сьогодні знаходяться на полігоні на відновленні боєздатності, щоб далі приймати участь у звільненні територій Донецької та Луганської областей від загарбників.
Військовослужбовці бригади з першого бою (2014 року) виконують ключову роль: прикривають піхотні підрозділи на всій лінії фронту. «Влучно в ціль, і ні кроку назад» – головне гасло наших відчайдушних, сміливих артилеристів.
Сьогодні будні кількох підрозділів 55-ки змінились, адже хлопці, нещодавно повернулися з бойових позицій на полігон «Близнюки». Це вперше з 2014 року вони разом ступили на запорізьку землю, до цього – лише у відпустки, 30 днів на рік.
Різницю бійці відчули одразу: під ногами рідна запорізька земля й берці тут не тонуть так, як у глиняному донбаському ґрунті.
Справ на полігоні вистачає: заняття з бойової підготовки й звичайна «битовуха». В першу чергу почали приводити до ладу бойову техніку: тягачі, зброю, авто тощо.
Ось фарбують протитанкове знаряддя М-12 або, як називають її бійці, «снайперська гвинтівка». Стріляє дуже влучно, але недалеко. За габаритами виглядає дуже потужно, поряд з нею я наче маленька дитина. Щоб привести її у бойову дію необхідні 5 бійців та менше хвилини на полі бою.
Та сьогодні хлопці не спішать, вони – вдома. Є час на те, щоб підфарбувати «бойову подругу», нанести маскувальні пікселі. Доводять до ладу й тягачі, обережно зафарбовуючи подряпини, потертості – шрами після виконання бойових завдань. Разом з ними зникають й написи – бійці жартома дають техніці ім’я. Наприклад, зустріла тягач на ім’я «Крокодил». І справді: колір, форма щось у цьому є! А якщо представити, як він пробирається у негоду крізь бездоріжжя – справді, наче крокодил!
До речі, нещодавно наша артилерія показала себе найкраще на військових змаганнях. За старанність, хлопцям подарували гітару. Буде чим побратимів розважити у спокійні дні.
Вдома добре, але тягне назад…
А трохи далі від амбарів з технікою – наметове містечко. На вулиці бійців не видно, мабуть гріються, бо полігоном блукають холодні та пронизливі степові вітри.
Лише недалеко кілька хлопців пиляють дрова про запас. Поряд – польова кухня, де готують смачний обід – плов та куліш.
Зайшли у гості, погрітися. Хлопці чаювали перед заняттями з бойової підготовки.
Командир взводу Денис Гузенко у дивізії з 2014 року, коли у складі заводної першої гаубичної батареї потрапив у зону АТО. Був на бойових позиціях у Слав’янську, Дебальцево. Тоді Денис був командиром протитанкової зброї. Військові в нас дуже стримані, тому скільки ворожих танків постраждало, боєць так і не відповів.
На деякий час залишав позиції – вчився на інструктора з бойової підготовки, але одразу після навчання повернувся у рідний протитанковий дивізіон.
Скільки себе пам’ятає боєць – з дитинства знав, що буде військовим.
– Маленьким я часто дивився старі фільми про війну, звідси й бажання. Тільки тоді хотів бути льотчиком, – сміється Денис. – Але вийшло так, що став артилеристом – і жодного разу не пожалкував. Приємно усвідомлювати себе «богом війни», стояти попереду та захищати побратимів та Батьківщину.
Бійця підтримує його родина, в нього троє дітей. Середній син пишається батьком-військовим та хоче бути на нього схожим. Хоче цього і Денис. Зараз, коли родина поблизу, зізнається – відчуває душевний спокій, адже тут на нього чекають. Та десь всередині, щось гризе – не вистачає війни. Десь там на бойових фронтах побратими, які охороняють наші мирні землі.
– На початку 2015 року в мене не вийшло поїхати до АТО. За 15 хвилин до оголошеного перемир’я від ворожих градів загинули два мої товариші: Женя Дужик та Саша Говоруха. Це завжди важко… Ось і зараз: біля дому – добре, але тягне назад.
Зараз дивізія доукомплектує склад, тож чекає поповнення. Новачкам – завжди раді, головне, щоб вони були справжніми українськими солдатами – сміливими, патріотичними та відповідальними.
Відчути себе артилеристом!
Бути військовим – справжнє покликання, як кажуть, колишніх військових не буває. Ветеранська організація військової частини живе нерозривно від своєї бригади.
– Цього року нам виповнюється 75 років, ми навіть старші за міську ветеранську організацію, – розповідає заступник голови ради громадської організації «Ветерани війни, праці та військової служби при 55-ій окремій артилерійській бригаді» Юрій Андрієвський. – Напередодні дня артилерії ми відкрили музей, який розповідає про історію частини.
Музей вдалось створити менше ніж за півтора року. Він є філією Запорізького обласного краєзнавчого музею. За жовтень у ньому встигли провести близько 40 екскурсій для студентів, школярів та всіх бажаючих.
– Що найбільше подобається відвідувачам? Звичайно зброя та інші артефакти війни. Все, що є у музеї, дозволяється не лише розглядати, а й брати у руки. Молодь дуже уважно слухає екскурсовода, задає питання на різні теми, адже таку інформацію діти не отримають з підручників, – зазначив Юрій Андрієвський.
До приміщення музею веде Алея героїв. На одній її стороні – портрети військовиків, які стали Героями Радянського Союзу в лихоліття Другої світової, на іншій – портрети артилеристів, які в новітній час до кінця виконали священний обов`язок перед Батьківщиною на Донбасі. Так, не вийшов із «Південного котла» влітку 2014-го майор Сергій Білокобильський. При виході з оточення біля Дякового, що на Луганщині, загинули смертю хоробрих підполковник Петро Третяк і старший сержант Євген Сиротін. Під Іловайськом полягли старші лейтенанти Іван Габчак і Дмитро Севостьянчик, зник безвісти старший солдат Михайло Васін. Біля населеного пункту Старобешеве від тяжких поранень померли старші солдати Віктор Катанов та Юрій Дьячков. У лютому 2015-го за 15 хвилин до оголошення перемир`я під час ворожого обстрілу загинули сержант Євген Дужик і молодший сержант Олександр Говоруха.
Крайня втрата – гибель влітку цього року кулеметника батальйону охорони Олександра Тинянова. Він отримав поранення від ворожого снайпера й після кількох тижнів боротьби за життя боєць загинув.
З історії бригади…
Перша назва майбутньої «55-ки»- 16-а артилерійська дивізія прориву. Створена вона була в Чебаркулі (Урал) за часів Другої світової війни. Формування частини закінчилося 30 грудня 1942 року, ця дата і є офіційним днем її народження. Першим командиром дивізії став генерал-майор Микола Гусаров. Уже через два місяці частина отримала перший бойовий досвід. Через Україну дивізія потрапила в Молдавію, далі – взяття Будапешта, Відня, Братислави.
Після закінчення війни дивізія (яка тоді мала почесне звання Кіровоградської) переїхала в Запоріжжя і «оселилася» на території, яку ми звикли називати «Уральські казарми». Ще двічі з’єднання змінювало статус (з дивізії на бригаду, потім навпаки) і нумерацію. «55-ою» дивізія стала в 1973 році.
Вже за часів незалежності, в 2005 році, дивізія знову стає бригадою. У 2010 році частини присвоїли почесне ім’я уродженця Запорізького краю, двічі Героя Радянського Союзу Василя Петрова. Він відомий тим, що повернувся на фронт після втрати обох рук.
Перший бойовий досвід в цій війні бригада отримала в секторі «Д». Кілька батарей запорізьких артилеристів разом з 72-ї і 79-ї бригадами блокували кордон з Росією. Тоді наші бійці два місяці перебували під обстрілом з території «братської» країни, а відповідати не могли.
З Днем ракетних військ та артилерії!
Напередодні свята, тимчасово виконуючий обов’язки командира 55-ї окремої артилерійської бригади, підполковник Ігор Неминський вітає військовослужбовців з цим важливим святом:
– Хочу подякувати сім’ям військовослужбовців за те, що підтримують їх у нелегкій справі. Ми пишаємося відданістю та мужністю наших бійців, які захищають нашу державу, її кордони, територіальну цілісність!
