Він, Юрій Лисянський, нащадок українського козацького роду, першим у російському флоті здійснив навколосвітнє плавання. Йому належить низка географічних відкриттів, основоположні внески у вітчизняні океанографію, етнографію та інші науки. Тривалий час фігура керівника плавання Івана Крузенштерна, що прийшов до Кронштадту на два тижні пізніше, затьмарювала подвиг Лисянського, якому російські історики флоту відводили другорядну роль у спільному навколосвітньому поході.
Юрій Федорович Лисянський (1773–1837), мореплавець українського роду на російській службі, географ, океанограф, засновник російської наукової океанографії, народився 2 серпня 1773 р. у Ніжині у родині ніжинського протоієрея. Його батько Федір Герасимович Лисянський, родом з містечка Лисянки, служив у сотенній Ічняньській канцелярії та Прилуцькій полковій комісії і отримав право на “потомственное дворянство”. Пізніше він обрав духовну кар’єру і згодом став протоієреєм у Ніжині. Дворянство дозволило йому відправити двох своїх синів ? Ананія та Юрія ? навчатися у Петербург у Морський шляхетський кадетський корпус.
Юрій Лисянський у 13-літньому віці (1786 р.) стає гардемарином (про долю Ананія нічого не відомо), а 1788 р. закінчує Морський корпус 2-м за списком. У цьому ж випуску 29-м за списком був і Іван Федорович Крузенштерн. З цього року починається їх військово-морська служба: 1789 р. вони затверджуються у першому офіцерському чині мічмана, проходять морське бойове хрещення під час російсько-шведської війни (1789–1790 р.р.), беручи участь майже в усіх головних битвах зі шведами. Дружба Лисянського з Крузенштерном, що почалась ще у Морському корпусі, продовжувалася й надалі.
У 1793 р. Лисянський дослужився до чина лейтенанта флоту і в числі 16 найкращих флотських офіцерів за наказом Катерини ІІ був направлений до Англії для проходження морської практики на британському флоті. У це число офіцерів потрапив і лейтенант Крузенштерн. Лисянський брав участь у боях проти революційної Франції, де відзначився і був контужений. Воював з піратами у водах Північної Америки, подорожував по США, спілкувався з президентом Джорджем Вашингтоном, про якого відгукувався із захопленням у своїх щоденниках, побував у Вест-Індії, супроводжував англійські каравани біля берегів Південної Африки та Індії, де відвідав Мадрас і Бомбей. Збирався у плавання до Австралії, та у 1797 р. був відкликаний до Росії. Свої спостереження виклав у щоденникові “Журнал лейтенанта Лисянского, веденный им во время службы его волонтером на судах английского флота с 1793 по 1800 гг.”. Після повернення Лисянський отримав чин капітан-лейтенанта і командування фрегатом “Автроїл”. Почалась буденна служба морського офіцера мирного часу. Поруч зі службою він зайнявся перекладом книги англійського мореплавця Д. Клерка “Рух флотів”, що по виході друком у 1803 р. стала першою працею російською мовою про стратегію і тактику морських баталій. У 1802 р. за 16 морських кампаній він був нагороджений Олександром І орденом Святого Георгія 4-го ступеня.
У ті часи російські першопрохідці освоювали береги північної частини Тихого океану, колонізували американське узбережжя, намагались налагодити стосунки з Японією. На початок ХІХ ст. вони відкрили й описали прилеглу до північної частини Тихого океану територію. Вони вже знали Берингову протоку, о. Сахалін, Командорські та Алеутські острови, східне узбережжя Аляски, о. Кадьяк, групу островів, названих архіпелагом Олександра з о. Сітка (тепер о. Баранова), та ін. У 1799 р. завдяки подвижницькій діяльності відомого іркутського морехода і комерсанта Григорія Шеліхова (1747–1795) для господарювання у Російській Америці та прилеглих землях і морях було створено торговельне об’єднання під назвою “Російсько-американська компанія” (РАК), акціонерами якої були і царська сім’я та інші високопосадовці. Ідея так званої “Східної експедиції” з Кронштадта до Аляски розроблялася у придворних колах Росії давно. У ній була дуже зацікавлена власне “Російсько-американська компанія”, проте війни, очікування війн та зміни правителів весь час відкладали цю справу.
Ще повернувшись з англійського флоту, Крузенштерн подав проект майбутньої подорожі з Кронштадта на Аляску. Проте на згоду довелося почекати. Маючи підтримку дуже важливого союзника ? “Російсько-американської компанії”, йому вдалося зацікавити проектом Олександра І. У 1803 р. власник значної частки акцій РАК Микола Резанов отримав від царя призначення посланником до Японії із завданням встановити з нею дипломатичні та торговельні стосунки. Доставити його туди мала щойно запланована експедиція. Керівником експедиції стає М.Резанов, а начальником її морської частини ? Іван Крузенштерн. Коли Крузенштерн звернувся до Лисянського з пропозицією взяти в ній участь командиром другого корабля, він не вагаючись погодився на це. Чому Крузенштерн звернувся саме до Лисянського, пояснюється тим, що він вважався зразковим морським офіцером, добре знав моря, в яких експедиції передбачалось перебувати, і мав добрі знання у морській астрономії того часу.
5 липня 1803 р. Ю.Лисянський доставив до Кронштадта закуплені в Англії два шлюпи: “Надежда” (водотоннажністю 450 тонн), на якому командиром мав бути І.Крузенштерн, та “Нева” (370 тонн), яким мав командувати він сам. 26 липня цього ж року експедиція вирушила з Кронштадта у навколосвітню подорож, що тривала довгих 3 роки.
Експедиція попрямувала через Балтійське та Північне моря до Англії. Від самого початку регулярно велись метеорологічні й гідрографічні спостереження, збір та систематизація різноманітних географічних відомостей. Лисянський не забуває про свою команду, її побут, про здоров’я екіпажу, його щоденний й щотижневий раціон. Адже команді доведеться провести багато часу в тісних кубриках, постійно зустрічаючись з небезпекою перебування у відкритому морі. Перше штормове хрещення “Нева” прийняла у Північному морі, переживши жорстоку бурю, яка пошкодила палубу корабля. Під час плавання шлюпи “Нева” і “Надежда” часто втрачали одне одного з поля зору, і тому їхні командири заздалегідь визначали місця для наступної зустрічі. Прийшовши до англійського порту Фальмут, де Лисянський мав зустрітись з Крузенштерном, “Нева” стає на ремонт. У Фальмуті Лисянський відпускає екіпаж на берег, записуючи в книзі: “Це було потрібно для того, щоб люди скористалися береговим повітрям разом із свіжим провіантом і готувались до труднощів, які на них чекали у майбутньому”.
На третій день до Фальмута підійшла й “Надежда”. Вона прийняла на борт М.Резанова, який уже перебував в Англії, і 5 жовтня 1803 р. обидва кораблі знялися з якоря та 26 листопада перейшли екватор. “У цей час матроси мої, ? – пише Лисянський, -? були розставлені по вантах і прокричали декілька разів “ура”. Наступного дня на палубі відбувся парад, корабельний священик відслужив Божественну літургію”. Після цього весь екіпаж з офіцерами зібрались на шканцях, Лисянський звернувся до них з урочистою промовою, поздоровивши зі щасливим прибуттям до південної частини світу. У лютому 1804 р. кораблі підішли до о. Святої Катерини поблизу Бразилії і, обігнувши страшний для моряків мис Горн, 20 лютого вийшли в Тихий океан. Пишучи про це, Лисянський не забуває занотовувати: “З радістю можу тут згадати, що по цей час на моєму кораблі майже не було ні однієї хворої людини”. Пройшовши мис Горн, кораблі Лисянського і Крузенштерна розійшлись, домовившись зустрітись біля о. Пасхи.
Однак до Пасхи прийшла лише “Нева”. Крузенштерн змінив попередній намір і попрямував до Нуку-Хіви, одного з Маркізських островів. Марно прочекавши Крузенштерна, Лисянський пішов також туди згідно з попередньою домовленістю. 29 квітня Нева” підійшла до нового місця зустрічі, де вже на неї три дні чекала “Надежда”, а вже 6 травня 1804 р. вони залишили Нуку-Хіву і відправились до Гавайських островів (які тоді звались Сандвичеві острови).
Біля Гавайських островів експедиція мусила розійтись у різні сторони. І. Крузенштерн попрямував до Камчатки, щоб встигнути розвантажити там свій корабель від товарів, які “Надежда” везла для місцевих мешканців, і негайно піти до японського порту Нагасакі, куди мав дістатися російський посланник М.Резанов. “Нева” ж попрямувала на Аляску, щоб доставити туди товари Російсько-Американської компанії і, поповнивши свої трюми хутром, піти до Китаю, де у португальському порту Макао восени наступного року планувалась зустріч з “Надеждою”. Саме там моряки мали продати китайцям привезене “Невою” хутро, щоб наочно переконатися, наскільки вигідною може бути торгівля з Китаєм.
До кінця 1804 р. ще залишалось багато часу, і Лисянський вирішив обстежити Гавайські острови. Спостереження та нотатки Лисянського про релігію, побут, ремесла, соціальну організацію тубільців Гаваїв значно поповнили дуже невеликі відомості про полінезійців тодішньої європейської науки. Крім того, він склав словники мов тубільців о. Нука-Хіва та Гавайських островів, причому кожний на 200 слів.
Залишивши Гавайські острови, Лисянський попрямував до о. Кадьяк. Прибувши туди 1 липня 1804 р., він узнав, що його військової допомоги потребує російська укріплена факторія на о. Сітка – фортеця Архангельська. Вона була розгромлена індіанцями племені тлінкітів. Як офіцер російського військового флоту Лисянський мусив повести свій корабель на допомогу. Гармати “Неви”, загони російських промисловиків та вірних російській компанії індіанців змінили хід бойових дій на користь РАК. На о. Сітка була закладена нова російська фортеця, названа Ново-Архангельською.
У серпні 1805 р. “Нева”, взявши на борт великий вантаж хутра, вийшла з о. Сітки у напрямку Китаю на зустріч з “Надеждой”. Півтора місяця не видно було жодних ознак твердої землі. Раптом 15 жовтня 1805 р. уночі моряки відчули сильний поштовх. Корабель сів на мілину. Небезпека перевернутись загрожувала кораблю щохвилини. З великими труднощами за допомогою гребців на човнах вдалося витягнути його на глибоку воду. Вранці перед очима команди постав обрис невеликого безлюдного острова, якому за вимогою команди було надано ім’я українського моряка Юрія Лисянського. Невдовзі був відкритий кораловий риф, названий на честь друга капітана “Неви” островом Крузенштерна. Лише наприкінці листопада Лисянський знову зустрівся з І.Крузенштерном на рейді порту Макао. Кораблі перейшли до бухти Вампу поблизу Кантона. Тут вони із зиском продали китайцям хутро та закупили китайські товари. Тепер можна було повертатися до Росії.
Пройшовши Зондську протоку, шлюпи вийшли в Індійський океан і вже у квітні 1806 р. дійшли до мису Доброї Надії. Тут кораблі в тумані знову загубили одне одного. “Надежда” пішла до острова Святої Єлени, де кораблі мали зустрітись. На острові І.Крузенштерн узнав про початок війни Росії з Францією і вирішив йти до Росії не через протоку Ла-Манш, де звичайно крейсували французькі кораблі, а обігнути Англію з півночі. Лисянський теж вирішив змінити маршрут. Він задумав дуже сміливий план: не заходячи до жодного порту, йти прямо до Англії. Шлюп “Нева” знаходився в морі вже понад три місяці, але запаси провізії та води були достатніми, і при невеликому скороченні порцій можна було ризикнути. Це був нечуваний ще в історії мореплавства беззупинний морський перехід з Кантона до Портсмута. “Нева” під командою Юрія Лисянського пройшла за 142 дні 14 тис. миль з середньою швидкістю 4,2 вузла. На той час це був рекорд перебування в океані без заходження в порти. Пробувши 2 тижні в Портсмуті, “Нева” попрямувала до Росії і стала на рейді Кронштадта 5 серпня 1806 р. А через два тижні по тому, 19 серпня сюди прийшла й “Надежда”.
Під командуванням Ю. Лисянського “Нева” першою з російських кораблів здійснила навколосвітню подорож. Важливість цієї подорожі виняткова. Під час експедиції було відкрито острів, названий на честь Лисянського, рифи Крузенштерна і “Неви”, досліджено північно-західне узбережжя Північної Америки, маловідомі райони Тихого океану, проведено спостереження за течіями, температурою, солоністю та густиною води, зібрано етнографічний матеріал. Відкриття нового шляху до Камчатки та Аляски, що скоротив час перебування кораблів у плаванні, стало великим досягненням мореплавства. Ю. Лисянський разом з І. Крузенштерном відкрив протитечію в Атлантичному та Тихому океанах, склав навігаційні карти пройденого шляху, карти Аляскинської затоки, вніс уточнення до карт морських течій. Ці карти ще тривалий час слугували капітанам далекого плавання. Під час експедиції він зібрав цікаві колекції мушель, коралів, одягу, зброї.
Після закічення експедиції Лисянський отримав чин капітана 2 рангу, річну пенсію в 3000 крб., одноразову виплату від РАК 10000 крб. і продовжував звичайну флотську службу. Одночасно він підготував науковий, картографічний і фінансовий звіт про виконання завдання експедиції. Організатор і начальник експедиції Крузенштерн у 1809–1812 р.р. державним рахунком опублікував цей 3-томний звіт про експедицію, який з роками було перекладено всіма європейськими мовами. Блискучим підсумком експедиції став фундаментальний “Атлас південних морів”. Лисянський же, надзвичайно скромний, за визначенням самого Крузенштерна, був відтіснений на другий план. У цей же час він підготував до видання свою книгу “Подорож навколо світу в 1803, 1804, 1805 і 1806 р.р. на кораблі “Нева” та невеличкий атлас супровідних карт і спробував їх видати. Треба сказати, що книга була написана російською мовою, пересипаною щиро українськими зворотами. Уряд та Адміралтейство побачили в ній “багато огріхів супроти російської мови та стилю викладу” і дозволу на видання не дали. Ображений Лисянський несподівано 8 січня 1809 р. в чині капітана 1-го рангу подав у відставку.
Ю.Лисянський вирішив більше не повертатись до військової служби і переїжджає до Ніжина. Тут він займається підготовкою до друку своєї книги та систематизацією колекції одягу, знаряддя, черепашок (170 предметів), яку він пізніше подарував Рум’янцевському музею в Москві, а Ніжинській гімназії вищих наук подарував свій атлас. Книгу разом з атласом карт Лисянському вдалося видати власним коштом лише у 1812 р. у Санкт-Петербурзі, а через два роки вона вийшла у його власному перекладі в Англії.
Наприкінці життя Лисянський захворів і поїхав лікуватися до Петербурга. Не вилікувавшись, він там і помер 6 березня 1837 р. і був похований на Тихвінському цвинтарі Олександро-Невської лаври. У 30-і роки ХХ ст. його прах був перенесений до Некрополя майстрів мистецтв Олександро-Невської лаври. На його могилі викарбувано епітафію, складену ним самим:
Прохожий, не тужи о томъ,
Кто кинулъ якорь здесь.
Онъ взялъ съ собою паруса,
Подъ коими взлетитъ въ предђлъ
небесъ.
Володимир Плескач,
доцент ЗНТУ
