Незадовго до початку АТО, запорожець Віталій Здор повернувся з дружиною з Ізраілю, де прожив півтора роки і мав вже їх громадянство. «В Ізраїлі, звичайно, добре, але вдома краще», – говорив Віталій. Але невдовзі чоловік опинився на передовій. Старший сержант Здор, який раніше служив на флоті, виявився гарним гранатометником і стримував натиск сепаратистів та мокшів біля Донецького аеропорту. В одному із боїв, прямо за РПГ, отримав кулю в голову, але залишився живим. Зараз він інвалід І групи і проходить реабілатацію в 3-й міській лікарні Запоріжжя.

Розпорядженням генерала армії Віктора Муженко, старшому сержанту Здору вручено медаль «Захисник України», а пізніше він отримав нагороду від Президента України – орден «За мужність».

Одразу зазначу, що інтерв’ю з Віталієм давалось не легко, оскільки з осколком в голові, йому говорити важко, багато слів він навіть забув, тому і розповідь про цього бійця буде не наскільки змістовною.

Віталій Здор народився в Харківській області, потім жив і вчився в 49-й школі в Запоріжжі. Після 40 років запоріжець, як ви вже знаєте, емігрував в Ізраіль і повернувся звідти в червні 2013 року. Через 9 місяців він отримав паспорт громадянина України, оскільки подвійне громадянство у нас заборонено. А ворог уже стояв на порозі, і Віталій розумів, що потрібно щось робити. Але його військовий квиток лежав десь собі в Ленінському райвійськкоматі. Коли він виїзджав на постійне місце проживання в Ізраіль, військовий квиток у нього забрали, сказавши, що це дизертирство і вам він уже не потрібен. Тож Здор знову пішов в цей райвійськомат. Однак квиток йому не повернули, зажадавши документ, що він повернувся на пмп в Україну. Але як же так? Адже у Віталія вже був на руках паспорт громадянина України! У паспортному столі теж здивувалися, але через 3 дні цей папірець все ж таки виписали.

– У п’ятницю я прийшов у військкомат отримати свій військовий квиток, – згадує Здор. – І одразу пройшов комісію зі здоров’я, де мені вручили повістку – з’явитися завтра о 8 ранку. Я, звичайно, розумів, що це для країни конче потрібно, але ж не так швидко! Я ж міг і не піти тоді за військовим квитком. Мене просто забрали в мої 45 років. Вранці дружина, знаючи, що я пішов рибалити, ще нічого не підозрювала, а потім о 15:00 я їй зателефонував і сказав, що о 17:00 від вокзалу відходить мій потяг – везуть кудись в учебку в Одеську область.

– Там були прискорені курси підготовки, – продовжує Віталій. – Кілька раз кинув гранату, вистріляв два ріжка з АКМ та на танку трохи полежав.

А потім Віталія Здора відправили в 93 бригаду, де він служив командиром «Бехи» (бойова машина піхоти, – авт.) і мав 11 чоловік в підпорядкуванні. Були вони на позиції від териконів до злітної смуги Донецького аеропорту. Уперед не йшли, а лише утримували позиції, відбиваючи атаки противника. Тоді біля терикону і метеовишки знаходилась наша військова база «Зеніт», яка згодом опинилась в оточенні. Провіант і боєприпаси їм скидували з повітря. Під час одного з боїв Віталій отримав осколкове поранення в голову.

– Думаю, це не просто осколок, а розривна куля, яка пройшла майже через всю голову, – говорить боєць. – Було це десь о шостій ранку. Перед нами стояла 81 десантно-штурмова бригада. Вони зайшли в посадку і на 600 метрів стояли нижче наших позицій. Сепари розташувались вище, але я їх добре бачив, – каже Віталій.

Грантомет б’є на 1700 метрів, а вороги були в півтора кілометрах від нього і він їх легко міг дістати. До того ж бив з РПГ (гранатомета) старший сержант Здор дуже влучно.

– І вранці почався бій, – продовжує Віталій. – Вони завжди ввечорі або ранком, мабуть, від нудьги починали нас обстрілювати. А нам тоді вже не можна було стріляти просто так – командир не дозволяв. Він завжди говорив: «Якщо ти розумієш, що треба допомогти нашим бійцям або щось заважає нам, тільки тоді підтримай вогнем». І того ранку зав’язався хороший бій – я почав відповідати з РПГ. Спочатку 25 пострілів, потім перезарядив і завдав ще 15. А тут бац, і розумію, що зі мною щось не так – потрібно відповідати, а руки не слухаються. Хоча ще стою на ногах. Помацав голову – кров, – з прикрістю згадує бієць.

Коли 93 бригада вийшла з «Зеніту» із зони АТО на Черкаське, розпорядженням генерала Муженко старшому сержанту Здору дали медаль «Захисник України», а пізніше він отримав нагороду від Президента України – орден «За мужність».

Зараз Віталій Здор на реабілітації в 3 міській лікарні. Осколок кулі застряг біля життєво важливих органів голови і місцеві лікарі виймати його не беруться, такі операції роблять лише за кордоном.