Кожного дня безліч містян користується громадським транспортом, але мало з тих, хто сідає в трамвай чи тролейбус, щоб проїхати декілька зупинок, замислюється, як проходить робочий день кондуктора і водія. У свідомості більшості жителів робота ця – непристойно проста. Кондуктор відриває талончики, водій відкриває двері.
Чи насправді все так просто в трамвайній службі, на власні очі вивчав наш журналіст, який майже цілу зміну пропрацював з екіпажем трамваю №16.
І білетик відірвати, і бабусю врятувати
Моє знайомство з особливостями роботи працівників «Запоріжелектротрансу» почалося зі спілкування з людиною, яка однозначно любить свою роботу. Це стало зрозуміло через те, що вона щиро посміхалася ледь за сьому ранку. Надцять років тому її назвали б «ударником», але, як на мене, сьогоднішнє «професіонал» пасує більше.
Як порядний пасажир я купив квиток, закомпостував його і сам не помітив, як знайшов спільну мову з кондуктором Оленою Анатоліївною. Вперше в депо пані Олена прийшла трохи менше двадцяти років тому, маючи в кишені диплом оператора будівельного крану. Так, як це не дивно, у молодої жінки був диплом оператора крану.
«Власне, на кондуктора я не вчилася. Спочатку я отримала диплом кранівника – хотіла продовжити справу своїх батьків, але потім побоялася мати справу з такою технікою. Дуже хотіла працювати з людьми, і після певних пошуків прийшла сюди, на посаду кондуктора. Дуже люблю їздити, подобається пізнавати нових людей», – ділиться тьотя Олена Анатоліївна.
З тих пір і почалася багаторічна історія.
Нам, пересічним запоріжцям, робота кондуктора може здатися до непристойності простою: взяв гроші, відірвав квиток – все. Але виявилося, що ця робота – не просто складна, а ще й небезпечна. Перше, на що звертаєш увагу – вестибулярний апарат жінки. Я ледь тримався на ногах при цьому, вчепившись у поруччя, а вона ж без проблем впевнено крокувала вагоном на повному ходу, та ще й роздавала талончики.
А що тут небезпечного? Справа в тім, що вагон може вщент згоріти за сім хвилин, тим часом кондуктор зобов’язаний порятувати пасажирів, документацію та усіма правдами й неправдами гасити полум’я. Ось так швидко може в прямому сенсі згоріти робоче місце. Олені Анатоліївні також довелося приміряти на себе роль пожежника.
«Одного разу в Заводському районі через закорочення проводки загорівся салон. У трамваї багато пластику і дерева, вигорає він просто моментально, тому часу на евакуацію пасажирів було дуже мало. У салоні їхали майже самі пенсіонери. Багатьох довелося виносити на собі. А потім ще й закидали вогонь підручними засобами. Коли приїхали пожежники, то сказали, що роботи їм уже нема», – ділиться кондуктор.
А взагалі, кондуктор – як турботлива няня: і дорогу підкаже, і місце вільне знайде, і водія попросить почекати, якщо хтось не встигає зайти. В окремих випадках і застряглу бабусю порятує… Взагалі літніх панянок з їх безмірними багажами чекає багато небезпек, тому навіть таке звичне місце, як трамвай таїть для них приховані пастки.
«У час пік завжди просимо пасажирів завчасно готуватися до виходу, щоб не затримувати людей, що хочуть зайти. Одна пенсіонерка з «кравчучкою» хотіла вийти, але після того, як двері відчинилися, її поклажу зажало. У метушні ми не помітили, що сталося, і поїхали. Буквально за декілька секунд почався невимовний гамір та крики, я пішла подивитися і бачу, що половина бабусі їде ззовні трамваю. Довелося в екстреному порядку зупинятися та рятувати бранку, дякувати Богові – все обійшлося благополучно», – розповідає кондуктор.
За двадцять років роботи Олена Анатоліївна пережила багато курйозних та смішних випадків. Наприклад, колись через особливості конструкції та постійну тряску на ходу відпали двері…
На жаль, проза життя не полишає навіть таких чудових людей, як Олена Анатоліївна. На роботі вона зустрічається не тільки з ввічливими людьми. Тендітна жінка часто стикається з хамством пасажирів, які вважають, що дві гривні за можливість доїхати до місця призначення – ціна непомірна. Найчастіше кричать, не підбираючи слів, чоловіки. І це добре, якщо тільки кричать. Бували випадки, коли контролера або кондуктора жорстоко били лише за те, що вони виконували свої посадові обов’язки.
Також нікуди не дітися від фінансового питання. Кожен кондуктор має «план до двору», тобто кількість квитків, що він повинен продати за годину. Якщо не встиг реалізувати, плати з власної кишені. Проте часто-густо виконання цього плану об’єктивно не залежить від працівників. Який трамвай не може їхати через те, що десь вийшла з ладу мережа, пані Олена може постраждати «за невиконання плану».
Хто керує без керма? Водій трамваю
Якщо кондуктор – душа трамваю, то водій – його голова та голос. Адже саме він повинен повідомляти пасажирам їхнє місце дислокації. Над нами головував та з нами говорив Михайло Петрович, який, незважаючи на свій молодий вік (йому – 35), встиг уже покерувати не тільки запорізькими, а й київськими трамваями. До Києва пан Михайло поїхав, як і всі, у пошуках кращої долі, і так сталося, що знайшов роботу за фахом, проте був вимушений повернутися до рідного міста через необхідність піклуватися про стареньких батьків. Як би це не було дивно, Михайлу Петровичу стан наших трамваїв подобається більше. Столичні, звісно, мають презентабельніший вигляд, але запорізькі змогли зберегти кращій технічний стан. Хоча їх уже давно треба замінити, адже стали на рейки вони більше тридцяти років тому.
Пан Михайло щиро, по-чоловічому, радіє за колег, у чиїх містах рухомий склад оновлюють, та дуже чекає, коли і сам сяде в кабіну новенького трамвая, а поки на кожній зупинці ретельно перевіряє стан гальм та контакти з мережею, щоб вчасно виявити неполадку.
Але і в Запоріжжі вже певним чином питання технічного стану вагонів зрушило з мертвої точки. Уже, мабуть, багатьом городянам пощастило проїхати в новому трамваї підвищеної комфортності – зі шторками та класичною музикою в салоні.
З водієм, через особливості його роботи, вперше я зміг перекинутися парою фраз на кінцевій зупинці. Налагодити ж контакт вдалося лише через прикрість: через неполадки з мережею трамвай зупинився біля цирку і далі їхати не міг. Тому часу було досить багато на те, щоб поговорити і про транспорт, і про проблеми, і про втрачені гроші. Взагалі каталися ми дуже весело: у нас не було рації, і тому, що, мабуть, вже можна рушати далі, нам підказала інтуїція. Було дуже приємно, коли виявилося, що ця штука в нас не схибила.
Взагалі, водій та кондуктор – наче сім’я, у якій від кожного в рівній мірі залежить, чи вчасно та безпечно їх пасажири опиняться в потрібному місці. Проте, як і в будь-якому тандемі, у них є свої погляди на ідеальний маршрут. Пан Михайло віддає перевагу шістнадцятому, бо це майже три години в один бік. Арифметика проста: два рази туди, два рази назад – і зміні кінець. Олені Анатоліївні ж більш до вподоби короткі, бо людей багато, а отже, нема часу дивитися на годинник, і зміна пролітає швидко.
Чого ви не знали про трамвай
– Для того, щоб працювати кондуктором, треба простажуватися всього два дні. Незалежно від вашого віку та освіти, через два дні ви вже будете працевлаштовані та почнете заробляти гроші. У «Запоріжелектротранса» просто дика нестача кондукторів, тому будуть раді буквально всім.
– Якщо ви стали кондуктором, будете отримувати 10% від вашої щоденної виручки, що в місяць дорівнюватиме приблизно трьом тисячам гривень. Оскільки пасажиропотік на різних маршрутах різниться, кондукторів міняють, щоб кожен отримав можливість заробити однакову кількість грошей.
– Водій, який працює без кондуктора, отримує лише 5% відсотків каси, це пов’язано з тим, що в нього багато безбілетників.
– Кондуктор тільки продає квиток. Він не може ні вимагати у вас квиток, ні оштрафувати вас за безквитковий проїзд. Цим займається спеціальна служба – контролери, які мають повне юридичне право стягувати штрафи.
– Не закомпостований квиток – не дійсний. Так, так, якщо на талончику немає дірочок – можете поплатитися.
– Ви маєте купити квиток саме в тому трамваї, в якому їдете. Не можна купити десяток у одного кондуктора, а потів цілий день мігрувати маршрутами.
– Студенти мають право на пільговий проїзд. Для цього необхідно купити в спеціалізованих касах студентський проїзний. Одна з них – в ТЦ «Україна», друга – на вулиці Ринковій.
Максим Савченко, фото автора
