Як та чому перейменовують вулиці у Запоріжжі

Як ми вже повідомляли, минулого тижня голова Запорізької обласної державної адміністрації Костянтин Бриль на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» своїм розпорядженням дав нові імена тим запорізьким вулицям, які за законом підпадають під декомунізацію, але їх не було перейменовано на перших етапах виконання закону.

Крім того, в рамках виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в Запоріжжі підлягають демонтажу панно «50 років Жовтня» на вул. Українській, 42 та меморіальні дошки Власу Чубарю за адресами: Паркова, 2 і 6.

Але треба повернутися до назв вулиць. Звичайно, не всі нові назви вимагають коментарів. Аби тільки провулки Чудовий і Охайний, вулиці Щедра й Привітна такими й були. Нема питань і щодо повернення вулиці Пролетарській її історичної назви Слобідська. Це загальна тенденція перших етапів декомунізації. Але багато нових топонімів потребують роз’яснень.

Як і говорив у минулому матеріалі директор департаменту культури, туризму, національностей та релігій  Запорізької облдержадміністрації, заступник голови обласної комісії з питань ліквідації символів тоталітаризму та повернення історичних назв Владислав Мороко, найбільшим вулицям надано знакові імена, їх назвали на честь тих людей, котрі загинули за наше краще життя. Вулицю Задніпровську, про яку йшлося минулого тижня, перейменовано на честь Героя Небесної сотні, журналіста Василя Сергієнка, який працював у газеті “Запорізька правда” і жив до 2009 року в Запоріжжі, а 4 квітня 2014 року був викрадений з двору власного будинку в місті Корсунь-Шевченківський і закатований. Наступного дня його тіло було знайдено за 15 кілометрів від міста у Виграївському лісі з наручниками на руках.

Ім’я іншого запорізького Героя Небесної сотні, автомайданівця Сергія Синенка, який був убитий і спалений у власному автомобілі, матиме колишня вулиця Кремлівська.

Ряд вулиць перейменовано на честь військових підрозділів, які боронили й зараз боронять Батьківщину на сході країни. Це вулиці Добровольчих батальйонів, Героїв 93-ї бригади, Героїв 55-ї бригади, Героїв 37-го батальйону. У цих частинах служить багато запоріжців, і багато з них не пошкодували заради України своїм життям.

Увіковічено й конкретні імена наших загиблих героїв – Сергія Бурлаки, Олександра Говорухи, Михайла Гончаренка, Олексія Заїки, Максима Прокуратова, Віталія Тіліженка, Петра Третяка. Кожен з них заслуговує на окрему розповідь. Але це – наступне завдання наших журналістів.

Не забуто й захисників Вітчизни старших поколінь, пілотів Другої Світової війни, Героїв Радянського Союзу: видатного винищувача Івана Бабака, який до війни закінчив Запорізький педінститут, а в боях особисто знищив 35 ворожих літаків, та штурмана Григорія Несмашного, який народився й помер у нашому місті.

Є тепер вулиця на честь будівельниці Поліни Шило, яка уславилася на відновленні «Дніпрогесу», вулиця архітектора Георгія Вегмана, який залишив по собі Концертну залу імені Михайла Глінки, працював над реконструкцією «соціалістичного міста» та Вознесенівського району Запоріжжя.

Вшановано краєзнавця Нечипора Дейкуна, який брав участь в експедиціях історика Дмитра Яворницького, був ветераном війни, а після неї впродовж кількох десятиліть присвятив своє життя догляданню, збереженню й популяризації Запорізького дуба.

У назвах наших вулиць увічнено Академіка Вернадського (1863 —1945) — українського філософа, природознавця, мислителя, засновника геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму, академіка Петербурзької АН (з 1912 року), професора Московського університету, одного з засновників Української академії наук, її першого голови-президента (з 1918 року ), засновника Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), організатора та директора Радієвого інституту (1922–1939), а також всесвітньо відомого українського вченого Юрія Кондратюка, який зробив неоціненний вклад у глобальну космонавтику. І, щоб завершити космічну тему, проанонсуємо, що розповідь про деякі подробиці життя нашого земляка, космонавта Григорія Нелюбова, чиїм ім’ям також названо вулицю, буде надруковано в одному з найближчих номерів нашої газети.

З’явилися вулиці на честь науковців часів незалежної України – професора Толока, який тривалий час був ректором Запорізького національного університету й зробив неоціненний вклад у його розвиток, та видатного запорізького соціолога професора Скідіна.

Відзначено внесок у розвиток міста й області колишнього начальника обласного управління пожежної охорони, вогнеборця за покликом долі полковника Миколи Корищенка.

Наші вулиці нагадуватимуть і про непересічних митців -— всесвітньо відому скрипаля-віртуоза і композитора родом з Олександрівська Єлизавету Щедрович (1885-1909), видатного українського актора, що народився в Запоріжжі, Дмитра Миргородського і, нарешті, актора Миколу Рибнікова, який зіграв головну роль у культовому для Запоріжжя фільмі «Весна на Зарічній вулиці» (1956), після якої до артиста прийшла справжня всесоюзна слава.

Буде й вулиця імені неодноразового Олімпійського чемпіона й рекордсмена світу Леоніда Жаботинського.

Нарешті визнано заслуги видатного правозахисника, нашого земляка генерала Петра Григоренка, який виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 за легальну правозахисну діяльність був розжалуваний у рядові й позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках». Помер у Нью-Йорку. Є й вулиця пам’яті талановитого українського поета-дисидента Василя Стуса, закатованого в радянських таборах.

Продовжено лінію на увічнення постатей нашої історії часів козаччини. Тому з’явилися вулиці імені гетьманів Івана Мазепи (1639-709) та Самійла Кішки (1530 (?)-1602), який керував козацьким військом в Інфляндській кампанії, низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Аккерман.

Вулиця Айнлагська нагадуватиме історію німецьких колоністів нашого краю.

Ціла низка назв присвячена національно-визвольним змаганням 1917-1920 років. Це – і вулиця Січових стрільців, загони яких певний час перебували в Олександрівську; і вулиця Василя Вишиваного, українського військового діяча, політика, дипломата, поета, австрійського архікнязя (ерцгерцога) династії Габсбургів, полковника Легіону тих самих Українських Січових Стрільців. (Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім’ям, яке йому дали українські вояки під час Першої Світової Війни); і вулиця Петра Болбочана, командира 2-го Запорізького пішого полку, який став найбільшим і найкращим полком Запорізької дивізії, а потім командувача Лівобережною групою Армії УНР, яка протистояла наступу Червоної армії зі сходу; і вулиця Олександра Вишнівського полковника Армії УНР (генерал-поручник в еміграції), який народився поблизу Олександрівська.

Нові назви увіковічнюють також пам’ять про людей, які зробили великий внесок у технічний прогрес, у промисловий розвиток Запоріжжя. Це – вулиці першого директора авіамоторного заводу в Олександрівську Павла Сиромятникова, колишнього заступника головного конструктора моторобудівного заводу, який керував розробкою нових моторів для військових літаків Олександра Анашкіна, якому можна поставити й  пам’ятик навіть тільки за винахід бензопили «Дружба».

І, нарешті, про Бориса Луцького (1865 – ?). Нагадаємо, що 3.01.2013 р. у нашій газеті було надруковано нарис «У витоків «Мерседеса» стояла людина з Запорізького краю». Саме так. Видатний автоконструктор – винахідник автомобільних, суднових і авіаційних двигунів Борис Григорович Луцький народився в Андріївці під Бердянськом, але відомим став, коли працював за кордоном. Борис Луцький тривалий час був головним інженером (техдиректором) фірми Daimler з виробництва потужних двигунів для використання на землі, в небесах і на морі. Це гасло стало основою для знаменитої трикутної зірки – логотипу сучасної компанії Mercedes-Benz. Тому не дивуйтеся, що й український конструктор мав такий же широкий профіль. Його винаходи й зараз використовуються в автодвигунах, а також у двигунах морських і повітряних суден.

Ми раді, що саме з подання нашої газети до 150-річчя винахідника «Укрпоштою» було надруковано конверти й марки на честь нашого видатного земляка. Тепер – нове визнання. Іменем Бориса Луцького названо вулицю в обласному центрі. Пишаємося, що теж доклали до цього руки.

Олександр Верьовкін