До Всесвітнього дня книги і авторського права розповідаємо про авторку-початківицю із Запоріжжя, яка написала книгу про дитинство своєї доньки
Героїня нашого матеріалу написала свою книгу до Дня народження своєї донечки, яка стала прототипом персонажа з маминої книги.
«Книжкова» любов
Ольга Сурело, авторка книги, вже давно мріяла написати її. На підсвідомому рівні, розповідає, вона завжди вважала себе письменницею. За словами Олі, любов до слова в неї ще зі школи. Спочатку вона писала шкільні твори, допомагала в цьому й своїм однокласникам, складала вірші.
«У стані закоханості чи нестерпного болю вони (слова, – прим.авт.) лилися з мене рікою. Та уся моя писанина залишалася десь на папері… Вже в університеті я зрозуміла, що хочу написати книгу. Я була дуже закохана, тому писати мені було про що і про кого. Але тоді свій задум я так і не втілила в життя», – ділиться Оля.
У головній ролі – донька
Та все-таки мрії авторки було вирішено збутися. Надихнула на це її донечка Настя. Книга не дарма називається «Безкінечні історії маленької Анастасії». Оповідь ведеться від першої особи. У маленької дівчинки Насті День народження. Аби отримати порцію довгоочікуваних привітань і подарунків, вона дуже рано прокидається і бачить, що усі її рідні ще сплять. Нетерпляча Настя лежить у своєму ліжечку, чекає привітань і натхненно розмірковує над своїм бурхливим і фантастичним життям. Потік її думок безкінечний. Головне, що у фіналі очікування і сподівання маленької Анастасії стають реальністю, а юним читачам є над чим подумати!
«Якось ми з нею лежали й розмовляли… Я запитала у доньки, про що вона мріє. Вона як почала розказувати, то не було її монологу ні кінця, ні краю. А в кінці запитала: а в тебе, мамо, яка мрія? Я сказала, що завжди хотіла написати книгу. «І чому не написала?» – запитала Настя. «А і справді, – подумала я, – чому я досі її не написала?!» І я почала писати… Задум виник спонтанно. Я вирішила писати про Настю. Вона у мене неймовірно упевнена в собі, дуже балакуча, надсправедлива, чуйна і мрійлива», – натхненно розповідає Оля.
«Усі історії змальовані з реальності. Є, правда, кілька епізодів, де я трохи дофантазувала щось від себе, – зізнається Оля. – Але це було зроблено з об’єктивних причин, у дусі моєї доньки».
Кожна мама хоче закарбувати в пам’яті цей чарівний період, коли дитина підростає, бавиться іграшками, робить перший крок, промовляє слова… Оля Сурело – мама креативна. Тому їй захотілося зобразити на папері період безтурботного життя її донечки, щоб «колись, десь так років через 15-20, вона взяла до рук цю книгу, згадала, якою була, і посміхнулася», – мріє мама Оля.
Що до подальшого розвитку в письменництві, Ольга планує написати ще одну книгу про свою старшу доньку – юну художницю Вікторію. «Вона знає, що наступна книга присвячуватиметься їй і буде оздоблена виключно її неймовірними малюнками. А поки донька натхненно удосконалює свої художні навички, я потрохи розмірковую над сюжетом майбутньої книги», – розповідає авторка.
Поговоримо про натхнення
Є така думка, що коли автор пише, то він вибудовує світ, просліджує якісь причинно-наслідкові зв’язки, а потім книга сама веде автора до правильної послідовності. В Олі все так і було. «Я вибудувала маленький світ і почала писати. Тут головне почати, а далі – просто неможливо зупинитися. Цей процес неабияк захоплює і переносить тебе в інший вимір. А повертатися в реальність немає бажання, поки діло не доведене до кінця», – резонує Оля.
Письменники звідкись «виловлюють» натхнення. Хтось, як Гемінґвей, полюбляє добрий алкоголь, а хтось, як Бредбері чи Орвелл, не визнає нічого, крім несамовитого писання щодня. А рецептом натхнення в Ольги є емоції! З народженням дітей життя для неї, як і для кожної мами, заграло іншими барвами. Материнство стало її найщирішою емоцією.
Писати книжку, коли по дому бігають двоє дітей, складно, та «коли є мета і бажання, то ніхто і ніщо не змусить покинути усе на пів шляху. Завжди можна знайти хвилинку для того, щоб усамітнитися і попрацювати. Ночі у нас довгі», – всміхається Оля.
Молода мама пише переважно тоді, коли всі сплять. Їй потрібна абсолютна тиша і спокій, щоб ніхто не відволікав. Тільки за таких умов Оля може повністю віддатися улюбленій справі.
Авторка активізувалася в написанні, бо мала мету – встигнути випустити книгу до Дня народження своєї донечки – 20 квітня. І їй це вдалося. Після Нового року Оля сіла писати, а на початку березня книга була вже готова.
За словами Олі, писалося усе легко і невимушено. Більше вона панікувала, коли настав етап виходу книги у світ. У письменниці-дебютантки були побоювання, що під час друку щось піде не так. Але все виявилось марним. Оля каже: «Коли справа у руках професіоналів, то за якість можна не перейматися».
Тож не дивно, що книга писалася на одному диханні. Оля сподівається, що і читатиметься вона саме так! Велику лепту у створення видання внесла Валерія Прокопенко – ілюстраторка книги. Вона, як і Оля, випускниця факультету журналістики ЗНУ. Вони познайомилися з нею на просторах інтернету. Саме там авторка книги угледіла її цікаві малюнки. Валерія з превеликим ентузіазмом погодилася долучитися до створення книги. Ольжин текст, ілюстрації Валерії – і книга готова!
Перший екземпляр Ольга подарувала своїй донечці Анастасії 20 квітня на День народження. Наразі книги ще немає у вільному доступі. Карантин трішки загальмовує цей процес. Та авторка над прокладанням шляху до читача активно працює.
Дитячі книжки та книги для дітей
Кожне покоління зазнає суттєвих змін, тож нинішня малеча сильно відрізняється від своїх батьків у дитинстві, бабусь та дідусів. Змінюються стандарти та вимоги до дитячих книжок. На запитання, які ж вони все-таки мають бути зараз, Оля відповідає так: «Я завжди вважала, що дитяча книга має бути написана крупним шрифтом і зрозумілою мовою, легкою для читання і сприйняття. А ще в дитячій книзі мають обов’язково бути кумедні кольорові картинки, і чим більше, тим краще. Сама люблю такі книжки. А чим дрібніший шрифт, тим подалі хочеться віднести ту книгу. Але скільки людей, стільки й думок».
Донечки Олі зростають виключно на україномовних книжках. Їм немає різниці, про що читати, аби тільки було написано рідною мовою.
Маленька Анастасія, донька авторки, обожнює книги. Оля розповідає, дівчинка ще не вміла читати, але вже брала до рук дитячі книжечки, вмощувалась зручненько на ліжечку і починала уявно їх читати. Настя дивилася на ілюстрації й серйозно переповідала зміст книги. А Оля зі старшою донечкою сиділи, слухали й тихенько посміхались.
«Я точно знаю, що Настя буде у захваті від такого подарунку, і в неї, як завжди, виникнуть мільйони запитань щодо змісту та ілюстрацій, – впевнена Оля. – Та мине час і вона все зрозуміє, а книга їй ніколи не дозволить забути, якою балакухою і неймовірною фантазеркою вона була. А ще ця книга їй завжди нагадуватиме про мене…»
Читайте також:
