Від цієї світлини, яку виклали у «Фейсбуці» просто розривається серце. Героя війни поховали, поклали вінки. Насилу відірвали від могили вбитих горем дружину і маму. Та біля могили загиблого залишився лежати бієць. Увімкнутий плеєр, в вухах – навушники. Рюкзак під голову. Нема сили піти. Тут лежить його друг. Найближча в світі людина. Вони разом воювали. Мріяли, як закінчиться війна і що далі будуть робити. А тепер один друг в землі, інший – на землі.
Тоді в Любашцівці на Одещині ховали “Боцмана” – військовслужбовця батальону “Донбас-Україна” Вадима Матросова, який загинув в районі Мар’їнки внаслідок вибуху міни. Він був розвідником, за спогадами друзів, сміливо “гуляв” у тил ворога і тролив сепарів. То їм український прапор повісить, то гімн України увімкне. Безстрашний, щирий, скромний хлопець був.
Вадима призвали на фронт у ході шостої хвилі мобілізації, пізніше Матросов перейшов на службу за контрактом.
В “Боцмана” залишилася дружина, двійко трирічних дочок-близнючок та мама. Йому було лише 27 років.
Автор світлини “Наодинці з другом” – Анастасія Іванова, вона працює прес-секретарем Любашівської райдержадміністрації. Каже, що фото вдалося зробити випадково. Через кілька годин після похорону “Боцмана” вони із головою РДА Тетяною Скапровською поїхали покласти на могилку ще один вінок.
Приїхали і застигли на безлюдному цвинтарі біля свіжої могили хлопеця. “Від побаченого затремтіли не тільки руки і ноги, а й кожна клітиночка мозку. Мороз по шкірі… Вперше в житті було неймовірно важко фотографувати: паморочилося в голові, відчуття клубка в горлі не давало дихати, а через сльози все розпливалось перед очима”, – згадує Анастасія.
Вона зробила кілька кадрів на планшет. З Тетяною вони поклали вінок. Запропонували хлопцю підвезти його куди йому потрібно. Почекали, доки він опанував себе і відвезли додому, до родини “Боцмана”.
Познайомитися не встигли – не хотілося розпитувати людину в такому стані. Історію цього хлопця Анастасія дізналася згодом від вдови Вадима Матросова. Він родом з Донецька, на цій війні втратив батьків, родину і залишився сам. Із Вадимом вони 120 днів прожили в одному бліндажі, встигли здружитися.
“Коли побачила цього хлопця, в голові запульсувала думка: “Чи я маю такого друга? Чи можу я бути комусь таким другом?” – розповідає Анастасія.
Світлина стала відомою завдяки Тетяні Скапровській, яка виклала її у “Фейсбуці”, там фото помітили одеські волонтери, а потім Насті подзвонили з газети “День” і запропонували взяти участь в фотоконкурсі. Зрештою, світлина Анастасії Іванової взяла приз глядацьких симпатій на XVIII Міжнародному фотоконкурсі.
