На мові нашій дня печать,
Вона – як сяйво серед ночі…
Її не можна забувать,
Вона – душі твоєї очі.
В. Сосюра, “До брата”

Черговий раз за останні роки (“Запорозька Січ” від 5 лютого 2011 р. та 12 квітня 2014 р.) публічно ставлю перед запорізькою владою та громадою питання, пов’язані з використанням і розвитком української мови в Запорізькому регіоні та безпосередньо в обласному центрі. Може, і не виникла б необхідність ще раз звернутися до редактора з проханням надрукувати мою статтю, якби відповіді на попередні публікації, які я одержав з облдержадміністрації і Запорізької міської ради, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, власний аналіз не переконали, що на фоні деякого статистичного просування реальних і якісних змін у розвитку і функціонуванні української мови як державної на Запоріжжі не відбулося.
Формально-бюрократично щось робиться, а в сухому залишку “0”. У кращому випадку відбувається топтання на місці. Після прийняття у 1989 році Закону “Про мови в Українській РСР”, згідно з яким українська мова стала державною, до 2001 року, коли був проведений перепис населення, кількість носіїв української мови як рідної в Запорізькій області збільшилася за 12 років лише на 0,9 % (до 50,2 %). І це за умови, що Україна як держава уже 10 років була незалежною, мала Конституцію з 10 статтею, яка підтверджувала статус української як державної.
Інерційно, свідомо чи ні, але й після розвалу СРСР в окремих українських регіонах, серед яких і Запорізька область, продовжується насаджування російської мови як роз’єднуючого елемента українського суспільства. Продовжує працювати запроваджений царською і більшовицькою імперіями єзуїтський метод підриву мови зсередини. Ні за 10, ні за останні 25 років, після прийняття Верховною Радою Української РСР 28 жовтня 1989 р. мовного закону, українська бюрократія в переважній більшості так і не навчилася розмовляти українською. Парламентська більшість за часів Януковича навіть до регламенту внесла зміни, якими дозволялося тим, хто не володіє українською, виступати в парламенті російською.
Пояснення такому українському феномену дає славіст із США Юрій Шевчук: “… Виникла така річ, як декоративна незалежність, декоративна мовна політика, декоративна держава. Усі атрибути в неї є – національний гімн, кольори, бюрократія, армія,  але за суттю вона була керована комуністами радянської пори”. І далі. “… Усі без винятку політологи на Заході, яких чув або читав, говорили, що головною рисою української політичної еліти найвищого шабля є відсутність державного мислення, абсолютне небажання лишити після себе в історії щось, крім статистики власного збагачення. Ця риса властива всім без винятку українським президентам” (висловлення 2012 р.). Так воно насправді і є!
Позиція партій регіонів і комуністів щодо надання статусу другої державної мови російській створювала передумови для консервації статей законів, якими передбачалися преференції для розвитку української мови як державної. З призначенням головами Запорізької облдержадміністрації Б.Петрова, а після нього – О.Пеклушенка, з чіткими орієнтаціями на державну – російську, досить швидко стало зрозумілим, що про подальший розвиток української мови в регіоні потрібно забути. Досить активно і конкретно позицію губернаторів підтримували і керівники обласної ради регіонали П.Матвієнко, В.Можейко, М.Ярмощук та інші. Не упускав можливості підтримувати політику своїх ставлеників і В. Янукович. Буваючи в Запоріжжі і зустрічаючись з активом, журналістами, він демонстративно спілкувався з ними російською.
Події останнього року, позиція нової влади щодо державного устрою України, державної мови, неодноразово оприлюднена президентом України П. Порошенком, призначення головою Запорізької обласної держадміністрації україномовного В. Резніченка надихнули мене ще раз підняти на сторінках газети “Запорозька Січ” питання необхідності кардинальних змін у роботі державних органів, місцевого самоуправління, ЗМІ, навчальних закладів, закладів культури, рекламних організацій та запровадження в життя статті 10 Конституції України, законів та інших нормативних актів України, які регламентують використання та розвиток української мови.
Всім потрібно пам’ятати, що Україна – це унітарна країна і іншою, як наголошує президент П.Порошенко, вона не буде! Державною мовою в Україні є українська! Пора від декларацій, закликів перейти до практичного втілення нормативних актів у життя.
І робити це доведеться в умовах не тільки війни, складної економічної ситуації, а і в умовах відсутності сильної національної еліти, яка б мала економічну вагу.
Як на мене, серед тих реформ, до яких долучаються Кабмін і Верховна Рада України, мовна – одна із найважливіших і найскладніших. Настав час зупинити нав’язану ззовні і підтриману зсередини багаторічну і безплідну дискусію з мовних питань, перевівши її в русло їх вирішення. При цьому немає необхідності оглядатися як на Кремль, так і на доморощених українофобів, які за останні роки практично знищили навіть досить незначні надбання у мовній царині.
Залишається свіжим у пам’яті, як усвідомлено, не без участі політичних діячів сусідньої держави, підняте партіями регіонів і комуністичною та ними ж розкручене на рівні загальнодержавних проблем питання устрою України та використання мов, десять останніх років будоражило суспільство, відволікало людей від вирішення багатьох загальнодержавних проблем.
Зі стор. 1
За часів президентства Януковича, який мав у Верховній Раді більшість, у якій були і наші з вами земляки, українська мова положеннями Закону України “Про засади державної мовної політики”, зусиллями “вертикалі влади” на місцях, рішеннями Запорізької обласної та деяких міських рад втратила навіть теоретичну можливість на подальший її розвиток.
Не чутно було голосу як багатотисячної інтелігенції, так і журналістів. Позиція депутата обласної ради, доктора історичних наук Запорізького національного університету Ф. Турченка, окремих представників опозиційної в облраді “Батьківщини”, їхні виступи в засобах масової інформації та на сесіях облради, моя їх підтримка – це був голос у пустелі.
Чому ж промовчала більшість жителів Запорізької області, серед яких і 58 % (315 тис.) українців, жителів обласного центру, які під час перепису населення 2001 року в опитувальних листах повідомили, що їхня рідна мова – українська?
Що тут сказати? “Чия мова – того й влада”, – говорили давні римляни. “… Державною мовою не говорять тільки окупанти, раби і дурні…” – сказав Карл Маркс для українських комуністів і регіоналів. “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”. Це сказала українська поетеса Ліна Костенко.
Повністю поділяю думку Ліни Костенко. Скажіть, будь ласка, у якій європейській країні, крім України, сьогодні ведуться дискусії про мову? Може, в Італії, Німеччині, Польщі, Франції, де, крім італійців, поляків, німців, французів, проживають мільйони турків, арабів, чимало українців, мовне питання поставлене “во главу угла?” Звичайно, ні! То, може, і ми припинимо безплідні розмови і станемо до роботи, яка закріплена Конституцією?!
Дійсно, Україна, її інститути, громадськість мають досить пристойний ряд законодавчих актів, які дозволяють при наявності політичної волі керівництва країни, державних і регіональних програм вести роботу з розвитку і функціонування мови і особливо в тих регіонах, де в результаті антиукраїнської політики декілька поколінь етнічних українців були позбавлені можливості навчатися та спілкуватися українською мовою.
Базовим законодавчим актом у цій сфері, крім Конституції України, залишається Закон “Про мови в Українській РСР”, прийнятий 1989 року під тиском української громадськості. Зазначу, в умовах Радянського Союзу цей закон був досить прогресивним. Наведу для прикладу декілька його статей, виконання яких, як і статті 10 Конституції України, чиновництвом усіх рівнів частенько ігнорується.
Стаття 2. Державною мовою є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
Статті 25, 26, 27, 28, які регламентують використання української мови як державної в навчальних закладах всіх рівнів.
Стаття 29. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурентний вступний екзамен з української мови.
Стаття 35. Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою.
Як ви вважаєте, чи завжди виконуються у нас на Запоріжжі хоча б наведені вище статті закону? Відповідь однозначна. Скоріше, ні! А якщо й “так”, то лише частково! Виникає питання: “Чому?”. Може, в нашому регіоні немає державної влади або відповідальних осіб, які забезпечували б виконання Конституції та інших нормативних актів? І влада є, і чиновництво. Мабуть, серед них немає державницьки налаштованих відповідальних осіб. Проблема в людях, яких обирають або призначають на відповідні посади.
Досить важливими є Закони “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”, статтями яких встановлено, що мовою виховання в дитячих дошкільних установах, навчання і виховання в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах є українська мова.
Мовні питання порушено і в низці інших законів, серед яких Закон “Про судоустрій і статус суддів”, Закон “Про телебачення і радіомовлення…”.
Готуючи матеріали для статті, переконався, що до виконання законів працівники державних установ, місцевого самоврядування ставляться досить індиферентно, якщо не гірше. Відповідальність за їх невиконання практично відсутня. Інакше чим можна пояснити те, що жоден чиновник не поніс покарання за неповагу до Конституції, мовних законів.
Не знаю, хто був ініціатором розробки Постанови Кабінету Міністрів від 2 жовтня 2003 року № 15 4/0 “Про затвердження програми розвитку і функціонування української мови на 2004–2010 роки” (допускаю, що ним міг бути міністр освіти і науки академік В.Кремень, який у 1999–2005 роках очолював міністерство), але не В.Янукович – на той момент прем’єр-міністр України і який підписав цей документ. У першому пункті Постанови сформульовано суть програми: “… Розвиток і функціонування української мови на 2004–2010 роки”.
У розділі програми “Очікувані результати” записано: “Виконання програми забезпечить практичну реалізацію статті 10 Конституції України щодо розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя”.
Як на мене, це був перший за більш ніж десяток років незалежності України документ державного рівня, який передбачав як на державному, так і регіональному рівнях, з їх фінансованим забезпеченням, реалізацію 40 напрямів, які б якісно змінили не тільки освіту, культуру, застосування і використання української мови, але загалом змінили б Україну, життя українського суспільства.
На жаль, цього не трапилося, за винятком освітньої сфери, де в контексті програми збільшилася кількість дошкільних закладів і загальноосвітніх шкіл з українською мовою навчання майже у всіх областях, у т.ч. і нашій, крім Кримської АР, Донецької, Луганської і Одеської областей.
Програма була розрахована на 2004–2010 роки, коли при владі 5 років був Президент В.Ющенко, а прем’єрами Ю.Єхануров, Ю.Тимошенко та В.Янукович.
Чому її не виконали? Через відсутність політичної волі чи розуму і державної відповідальності? Втрачені можливості створили передумови приходу до влади В.Януковича та його оточення, які привели Україну до війни…
Знаючи не тільки з аналітичних оглядів центру Разумкова про становище української мови в Україні і безпосередньо в Запорізькому регіоні, а і з власних досліджень, шукаю відповіді на запитання, що ж можна зробити без особливих затрат для того, щоб ті жителі міст та інших населених пунктів Запорізької області, де є проблеми з розвитком і використанням української мови, могли їх позбутися, як допомогти тим десяткам, а в обласному центрі – сотням тисяч громадян, які під час перепису населення 2001 року назвали рідною українську мову, відчути україномовне середовище, що необхідно зробити, щоб діти, які навчаються в дитячих садочках, загальноосвітніх школах міст Запоріжжя, Бердянська, Мелітополя і Енергодара, не сприймали державну мову як іноземну, щоб випускники середніх шкіл, вступивши на навчання до коледжів, вишів, відчували, що вони потрапили в українські навчальні заклади?!
Відповіді, на мою думку, є.
Це готовність всіх – влади, керівників підприємств, організацій, завідувачів дитсадків, директорів шкіл, коледжів, ректорів вишів та інших закладів з українською мовою навчання, батьків, які віддають на навчання своїх дітей до україномовних навчальних закладів, власників і редакторів газет, журналів, радіо і телебачення, транспортних засобів, ресторанів і кафе, магазинів, суддів і прокурорів – жити в Україні за її Конституцією, законами, які, якщо їх виконувати, якісно змінять наше життя, а українська мова поверне своє історією визначене місце.
Приклад повинні показати керівники області, місцевого самоврядування, державні службовці всіх рівнів, демонструючи чітке виконання положень Конституції, законів України як на роботі, так і за її межами. Поважати Конституцію мають і нещодавно обрані народні депутати, деякі з яких, навпаки, може, неусвідомлено, публічно акцентують свою неповагу до державної мови.
Зупинюсь іще на одному надзвичайно важливому аспекті, від вирішення якого буде залежати або розвиток, або приниження, подальша стагнація української мови, навіть не як державної, а просто мови. Представляючи голову нашої облдержадміністрації В.Резніченка, Президент України поставив перед ним ключове завдання – очистити державну владу від антиукраїнського баласту і призначити на державні посади патріотів України з високим рівнем професійної підготовки. Якщо я правильно зрозумів, доручення Президента охоплює не тільки апарат обласної та районних адміністрацій, а і всю бюджетну сферу, до якої відносяться освіта, медицина, культура. З нашими дітьми (від дитячого садочка до вишів) повинні працювати патріоти України, які одержували професію за покликанням.
Що ж насправді відбувається? З призначення голови Запорізької облдержадміністрації розпочнеться формування команди губернатора і, в першу чергу, його заступників. Звичайно, думкою громадськості ніхто не поцікавиться.
І все ж  хотілося б висловити своє суб’єктивне бачення, особливо щодо призначення людей на гуманітарний блок (заступник голови облдержадміністрації, департаменти освіти і культури, керівники засобів масової інформації, театрів), від яких буде залежати реалізація державної політики, виконання Конституції і законів України щодо розвитку і використання української мови, культури, традицій. Яким критеріям повинні відповідати посадовці такого рангу, назвав Президент П.Порошенко на недавній зустрічі із запорізьким активом.
Сьогодні на гуманітарний блок облдержадміністрації стажується доцент Запорізького національного університету Е.А. Гугнін, який вже публічно продемонстрував небажання користуватися державною мовою. Так, даючи інтерв’ю на телеканалі “Запоріжжя”, на питання тележурналістки, які вона ставила українською, він відповідав російською, як і на інших телепередачах. Це досить негативний для громадськості Запоріжжя сигнал. Можна допустити, що для Едуарда Анатолійовича українська не є рідною, він її або не знає, або не поважає.
В одному з університетів, який готує майбутніх педагогів, проведено анонімне опитування. Студентів попросили відповісти на одне запитання: “Чому ви вступили на наш факультет?”. Відповідь для викладачів кафедри була шокуючою: “На іншу спеціальність мені не вистачило балів”. Такою відповідь була у 80 % опитаних. Я мав можливість поспілкуватися з одним із цих студентів, який прогулює лекції, постійно обманює викладачів. Батьки цього студента проживають і працюють в одному із сіл Василівського району. Прийде час, він одержить диплом не за знання, а за перебування у виші і приїде в своє село не навчати, бо сам нічому не навчився, а мучити дітей односельців. Чи хотіли б ви, читачу, щоб такий “вчитель” навчав ваших дітей, онуків? Я б не хотів! На хвилинку уявіть собі, що на факультети, які готують педагогів, зараховують по зазначеному принципу, а не за покликанням, і щорічно випускають дипломованих молодих людей? Хто ж тоді працює в школах?
Недавно на одній із нарад в облдержадміністрації представники одного із запорізьких вишів повідомили про антиукраїнські настрої серед певної частини викладачів, яких вони не приховують у спілкуванні зі студентами. Аналогічні розмови точаться і щодо подібних настроїв у деяких інших навчальних закладах.
Звання педагога повинно стати престижним і високооплачуваним. На факультети вишів, коледжів, які готують педагогів, повинен бути конкурсний відбір. Без державних підходів, підтримки, орієнтуючись на залишковий принцип, країна втрачає перспективу.
У ректора Запорізького національного університету, народного депутата України Миколи Олександровича Фролова, який працює в парламентській фракції П.Порошенка, є можливість відпрацювати ці питання на законодавчому рівні, якісно змінивши відбір студентів, у т.ч. і на педагогічні факультети.
Переконаний, що керівники навчальних закладів, їх викладачі повинні створити такі умови, в яких студенти, учні україномовну атмосферу з аудиторій і класів поширюватимуть і за їх межи, у транспорті, спортзалі, побуті.
Наші діти, дошкільнята, учні шкіл, студенти – це майбутнє нашої держави. Хто ж, як не вони, забезпечать відродження українства в Україні, збережуть і примножать мову, культуру, традиції свого народу, напишуть його історію?
Сьогодні варто з’ясувати, чому студенти національних університетів під час перерви спілкуються нерідко недержавною мовою, а то і якимись сленгами, зробити висновки і допомогти їм позбутися цих проблем. Переконаний, ректорам вишів, директорам коледжів і шкіл змінити ситуацію в навчальних закладах на користь розвитку української мови під силу! На це потрібні лише воля і бажання!
Місцеве самоврядування, яке здійснює фінансування, розвиток і функціонування української мови, культури, повинно допомогти батькам, які навчають своїх дітей у дитсадках, школах з українською мовою навчання, оволодіти українською.
Законодавством чітко регламентується діяльність телеканалів, радіо, газет, журналів, які, як показує аналіз, спокійно обходять закони, транслюючи російськомовні передачі, серіали в рази більше регламентованого часу.
Наведу один із характерних для Запорізького регіону прикладів. На моє прохання представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення В. Кучугурний надіслав повідомлення такого змісту: “… Провідним спеціалістом секретаріату представника у Запорізькій області М. Ф. Ревенко 13.02.2014 р. був проведений добовий моніторинг КП “Муніципальна телевізійна мережа”, вид мовлення – ефірне (телебачення), 60 ТВК у м. Запоріжжі, логотип “МТМ”. Мовлення каналу з логотипом “МТМ” (виходи із Запоріжжя) складає 8:38:20, все мовлення ведеться російською мовою (за виключенням 3-х заставок “МТМ” хронометражем 0:00:51)”.
Загальновідомо, до чого призвела мас-медійна обробка жителів Криму і Донбасу. Якщо ми не хочемо бачити Донбас на Запоріжжі, необхідно керівництву області, регіонів разом з медійниками знайти відповіді на запити сьогодення.
Театр, як відомо, починається з гардероба. Будь-який заклад, установа чи магазин починається з вивіски. Закон вимагає, щоб вивіска була державною мовою. Як і реклама. А що ж ми маємо насправді? Ніким не регульовану і неконтрольовану вакханалію.
Різного роду повідомлення у Запорізькому міськвно, як і спілкування його працівників, ведуться російською мовою. Мовою спілкування в колективі Запорізької державної телерадіокомпанії також є російська, багато викладачів після лекцій, вчителів після уроків у спілкуванні між собою, студентами, учнями переходять на російську. Тому і не варто дивуватися, коли з телеекранів від учнів і студентів ми чуємо далеко не літературну українську мову.
Низький рівень підготовки людей, яким довірена робота з дітьми, студентами, теле- й радіожурналістів нерідко приводить до “аматорського”, а не високопрофесійного ставлення до роботи. Скажіть, будь ласка, чому учні старших класів, вчителі та інші працівники СШ № 1 ім. Т. Г. Шевченка обласного центру з українською мовою навчання на зустрічі з Г.Шаповаловим – доктором історичних наук, який вів її українською, зверталися до нього російською? Відповідь проста. Українська мова не стала для них мовою спілкування, рідною. Хто у цьому винен?
На стор. 8
Зі стор. 7
Обговорюючи з багатьма керівниками області, міст і районів питання розвитку України, часто чую, що необхідно активніше і в першу чергу займатися розвитком економіки, боротися з корупцією, запроваджувати реформи, покращувати життя громадянам України. З чим я, безумовно, повністю погоджуюся. Коли ж чую, що піднімати сьогодні питання розвитку української мови не на часі, то категорично заперечую. Питання державної мови для будь-якої країни і тим більше для України, яка як незалежна держава ще не досягла 25-річного ювілею, було, є і завжди буде на часі! Багато наших бід – від нерозуміння цього не тільки простими людьми, а й президентами, прем’єрами і народними депутатами.
Важливо навчитися поважати і виконувати закони. У країнах Євросоюзу ніхто не допускає навіть думки не виконувати закони. Для громадян країн Євросоюзу це досить важливо. Україна підписала асоціацію і має намір стати членом ЄС, а значить, її громадянам просто необхідно навчитися поважати закони, жити за ними.
Маючи статтю 10 Конституції України, Закон України “Про освіту” в редакції від 23 березня 1996 року (стаття 7) та низку інших актів і опираючись на запит громад, на мій погляд, необхідно розробити заходи щодо розвитку в Запорізькому регіоні української мови, культури, традицій. Цей документ повинен чітко визначати завдання, які повинна вирішувати влада, місцеве самоврядування, засоби масової інформації, освітні і культурно-спортивні центри.
Розроблені заходи повинні бути налаштовані на кінцеву мету!
Значно більшу роботу, ніж донині, можуть здійснити первинні організації Всеукраїнського об’єднання “Просвіта”, мережа яких повинна охопити всі навчальні заклади, методичні установи, територіальні громади. Вагома роль у цьому питанні відводиться інтелігенції, яка рівнем своєї підготовки, активністю і професійністю та патріотичністю здатна “засіяти” ниву людських душ українськими мовою, культурою, традиціями.
Сьогодні на форумі інтелігенції Запорізької області обговорюватимуться питання її участі у вирішенні проблем, серед яких і питання розвитку української мови. Хотілося б, щоб цей захід не закінчився розмовами і виданням брошури з виступами учасників. Пропоную організаторам форуму разом із облдержадміністрацією розробити обласну програму, яка  охоплювала б реалізацію всього спектра проблем, які будуть обговорюватися на ньому із залученням до її виконання як державних підрозділів, так і громадських організацій, ВО “Просвіта”, вишів, установ і органів місцевого самоврядування.
Велика біда української нації, її інтелігенції  – у їх роздвоєності, яку нав’язала їм імперська політика сусідньої держави. На запитання: “Чому ви не розмовляєте українською?” чую від держслужбовців, ректорів, директорів шкіл, викладачів, друзів, які добре знають українську мову, у відповідь: “А какая разница?”. Така ж позиція у більшості депутатів обласної і багатьох міських рад.
“А какая разница? – відповів мій давній соратник і приятель. – Тобі ж не заважало мовне питання, коли ти був першим заступником голови облвиконкому, спілкуватися, вирішувати проблеми?” Дійсно, не заважало. Але я вільно володів українською як рідною і російською. До того ж, я у той час жив і працював у країні, яка мала назву СРСР і в якій робочою мовою спілкування була російська.
Державний службовець, вчитель, журналіст “Какая разница?” говорити не повинен. Тим, хто займає недержавницьку і непатріотичну позицію, тим, кому все одно, якою мовою говорити, ще у 50-ті роки ХХ століття поет В. Сосюра відповів:
…Коли, йдучи з труда дороги,
Слова не ті вкладеш в уста,
Немов піджак з плеча чужого
Для тебе мова буде та!
Україні у будь-якому випадку потрібно стати сильною, самостійною і економічно процвітаючою державою. Міфи про братні народи, тісні зв’язки і споріднені культури великих слов’янських народів мають бути остаточно знищені: вони стають для України і українців смертельно небезпечними.
Повернувши на козацьке Запоріжжя українську мову, що абсолютно реально, ми звільнимо 5 колону, до складу якої входять прихильники т.з. “Русского мира” і Путіна, від декларованого ними ж “захисту” російськомовних громадян, використовуючи який як гасло, Росія анексувала український Крим та розв’язала війну на Донбасі.
Звертаючись до читачів, серед яких хотілося б мати державних службовців, депутатів, викладачів, ректорів, директорів коледжів і шкіл, завідувачів дитячих садочків, просив би висловити ваше бачення щодо використання і розвитку української мови, дати собі самому відповіді на підняті в ній питання. Мені, але я переконаний, що і багатьом нашим землякам, хочеться одержати відповіді на досить прості питання:
1) Чому в наших запорізьких університетах, які мають статус національних, як і в інших, не звучить українська мова на рівні Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка?
2) Коли в загальноосвітніх закладах їхні директори, завучі і викладачі володітимуть державною мовою, користуватимуться нею з ранку і до вечора, як на лекціях і уроках, так і під час перерв?
3) Коли телеканал МТМ акцентно стане україномовним каналом?
4) Коли в обласній державній адміністрації, обласному центрі, містах Бердянськ, Мелітополь і Енергодар буде сформовано інформаційне середовище, в якому  державна мова почувала б себе комфортно, не як іноземна?
5) Коли, проїжджаючи по наших містах, читаючи вивіски, громадяни міст відчують, що вони живуть в Україні?
6) Коли всі регіони області матимуть можливість дивитися телеканал Запорізької державної телерадіокомпанії?
Переконаний, що відповіді на поставлені в статті запитання, як і на інші, допоможуть запорізькій громаді позбутися багатьох проблем і підняти статус української мови як державної.
А завершити хотілося б знову словами В.Сосюри із його твору “До брата”:
Яке прекрасне рідне слово!
Воно – не світ, а всі світи…
Шевченка мову і Франкову
Невже під ноги кинеш ти?

Олександр Білоусенко,
народний депутат України
першого скликання,
заслужений економіст України,
почесний доктор ЗНУ