З журналістів – у рятувальники

Запобігти, врятувати, допомогти – три кити, на яких тримається вся робота Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Кожна задача має своїх виконавців, людей, від яких залежить життя, добробут наших громадян. У цьому ланцюжку є робота і для нас, журналістів, адже ЗМІ мають змогу донести до населення попереджувальну інформацію та запобігти лиху
Запорізька журналістика побудована не лише на повсякденних прес-конференціях та інтерв’ю. Щоб вийшов насправді гарний матеріал, потрібно знати трошки більше: яка ця робота зсередини? Чим живуть наші рятувальники, і що дозволяє їм бути справжніми героями? Невід’ємна частина роботи працівників ДСНС – це навчання, фізичні навантаження, психологічна підготовка, яка дозволяє триматися в тонусі, щоб виконувати поставлені задачі.
Так, під час квесту «Створи свою територію безпеки», організованого ГУ ДСНС України в Запорізькій області, запорізькі працівники ЗМІ поринули в будні рятувальників. На базі ЗНВК «Запорозька Січ» зібралися журналісти з різних міст України, Запорізької області та нашого міста. У квесті взяли участь 7 команд по 5 учасників, які мали пройти 9 етапів з різними випробуваннями. Редакція газети «Запорозька Січ» не оминула випробування й також взяла участь у заході.
Головне, щоб костюмчик пасував!
Наша команда складалась із представників ЗМІ запорізьких газет та сайтів. Назву обрали таку, щоб уособлювала і нашу безпосередню діяльність, і діяльність організаторів. «Писаки-спасаки» – досить незвично, але запам’яталося легко. Також були команди «Вітаміни», «Огірки», «Карателі» та інші.
У нашій команді було три дівчини та два хлопця. За результатами жеребкування виявилось, що саме наша команда відкриватиме змагання. Першими бути завжди важко, але даний факт не став на заваді – ми були впевнені у власних силах.
Перед стартом організатори провели серію майстер-класів, адже з такими перешкодами ми зустрілись вперше. Уроки не були зайвими: першим завданням було вдягнути захисний одяг (костюм Л1). Такі зазвичай вдягають під час аварій з викидом хімречовин. Костюм складався зі спеціальних штанів, куртки, протигазу та рукавичок. На одязі були спеціальні ремені, які потрібно було закріпити в певному порядку. Найважче було не одягнутися, а роздягнутися, бо за правилами не можна було доторкатися до зовнішньої сторони костюму. Давалась взнаки спека та незручність одежі, у той же час робити потрібно все швидко та правильно, інакше потрібних балів не набрати. У протигазі було важко дихати, важко бачити, тому на цьому етапі я трохи затрималась, але головне – обійшлося без штрафів. Здається, тепер і прокинувшись вночі, я пам’ятатиму, що за чим робиться.
Вперше на скалодромі
Це було здійсненням мрії. До змагань я ніколи не була на скалодромі, трошки переживала, але з нетерпінням очікувала проходження саме цього етапу. Спочатку кожен член команди перестрибував на канаті через уявну прірву, а потім зі страхуванням мав піднятися на вершину скалодрому. Високо? Я не встигла помітити, адже дивилась лише на червону стрічку, якої потрібно торкнутися. Цей етап дався на диво легко, хоча через поспіх я трохи оступилася та забилася. Уся команда впоралась із завданням, і ми рушили далі.
Не розгубитися
Етап «Психологія» був неочікуваний, адже його на майстер-класі ми не пройшли. Спочатку було завдання на взаємодію: уся команда мала через одяг просунути мотузку. Потім ми складали з букв словосполучення «Пожежна безпека». Тут, до речі, нас підслухала інша команда, але організатори пообіцяли зробити чесно – дати їм інше слово. Потім найважче – на аркуші були надруковані назви кольорів, але назва не відповідала кольору друку (жовтий колір було надруковано червоним і т.д.). Команда мала хором викрикувати назви і не помилитися. Ми впоралися з 6-го разу.
Над прірвою
Наступні два етапи виконувалися зі страхуванням. Перше – перейти по колоді. Тут нас, дівчат, підтримали хлопці: один з учасників пройшов першим і тримав колоду на фініші, інший – залишився на старті та йшов останнім без страхування. Добре, коли в твоїй команді справжні джентльмени!
Наступна переправа була по мотузці. Складно було не лише пересуватися, а й впоратися з карабінами, які досить важко було з незнання причепити.
І сапери, і медики, і метеорологи
Наступний етап мав виконувати один член команди. Потрібно було металошукачем знайти предмети певного розміру. Щоб розпізнати розмір, слід мати гарний слух, адже про місцезнаходження предмету свідчить певна чистота сигналу. Так, ми виявили два предмети з чотирьох.
Завдання на медичну тематику проходили у підвальному приміщенні. Частина учасників показувала навички надання домедичної допомоги на манекені, інші двоє (я у тому числі) розв’язували теоретичні тести. Питання були різні, наприклад, «яка кров насичена киснем: венозна чи артеріальна», «ознаки перелому черепа» тощо. Я правильно відповіла більше ніж на половину питань, тож була задоволена.
Ще одне завдання – у лісі. Разом з представниками гідрометеорологічної служби за допомогою анемометра ми вимірювали «силу духу» команди, також ложкою носили воду й вимірювали опади, а наостанок мали назвати метеорологічні вимірювальні прилади.
Фініш
На останньому етапі троє учасників мали пройти перешкоди та за допомогою пожежного рукава напором води збити м’яча. І тут сталося лихо: водій не зміг вчасно подати воду! А час йшов! Та все ж натиск збільшився, і хлопці одразу влучили в ціль.
А далі – ми відпочивали і з нетерпінням чекали церемонії нагородження. Хоча головне ми вже отримали – гарний настрій, позитивні емоції, і, звісно, безцінний досвід та знання. Додому я приїхала не з пустими руками – тепер спокій кухні охороняє трофейний вогнегасник. Велика подяка організаторам за насичений день. Ось такі бувають трудові будні!