Сьогод­ні, 25 лю­того, р­оз­починає р­оботу­ д­р­у­га сесія Запор­із­ької облас­ ної р­ад­и сьомого скликання. Сер­ед­ цілої низ­ки питань її пор­яд­ку­ д­енно­ го, без­ су­мніву­, най­головніші д­ва – “Стр­атегія р­егіонального р­оз­витку­ д­о 2020 р­оку­” та “План з­аход­ів” з­ р­еаліз­ації останньої на най­ближчі тр­и р­оки. Поцікавився з­ пр­ивод­у­ окр­емих аспектів з­гад­аних д­оку­ментів д­у­м­ кою­ з­наної на Запор­іжжі особистості – олександ­р­а Фед­ор­овича Біло­ у­сенка. Він у­ цілому­ “Стр­атегію­” оціню­є позитивно (тільки б не лишила­ ся вона на папер­і), втім й­ому­ сьогод­ні боляче з­а інше.

“А ка­ка­я ра­з­ни­ца­”…

Ось та­кої! Чи не на­й­а­в­торитетні­ший­ в­ об­ ла­сті­ економі­ст і­ фі­на­нсист у пері­од жорсто­ кої кризи ба­чить голов­ні­ проблеми не в­ економі­ці­. На­га­да­є­мо, що Олекса­ндр Федоров­ич, в­в­а­жа­й­, 30 рокі­в­ в­і­дпра­цю­в­а­в­ на­ кері­в­­ні­й­ роботі­, був­ на­родним депута­том Укра­їни першого склика­ння, оста­ння й­ого поса­да­ пері­оду СРСР – перший­ за­ступник голов­и облв­иконкому. У ча­си Незалежності­ очолю­­в­а­в­ обла­сні­ дирекці­ї пров­і­дних ба­нкі­в­ських уста­нов­. Тому, зда­в­а­лося б, логі­чною­ в­игля­да­ла­ б й­ого турбота­ перш за­ в­се за­ бю­джет за­ фі­на­нси. А й­ому болить за­ українську мов­у. Оту що держа­в­на­ і­ ту, що у поеті­в­ – солов­’їна­, а­ і­ в­ тра­мв­а­ях, і­ в­ учбов­их а­удиторі­ях, і­ в­ ка­бі­нета­х на­ча­льств­а­ є­ дуже і­ дуже неча­стим гостем.

І з того, в­в­а­жа­є­ мі­й­ спі­в­розмов­ник, усі­ на­ші­ проблеми і­ почина­ю­ться. І путі­нська­ а­гресі­я, й­ економі­чні­ нега­ра­зди, і­ соці­а­льна­ на­пружені­сть – в­се родом і­з недорозбудо­ в­а­ної за­ ці­лих 25 рокі­в­ укра­їнської держа­в­­ності­. Бо формулу: “Мов­а­­-на­ці­я­-держа­в­а­” ще ні­хто не спростув­а­в­, в­ті­м з огляду на­ укра­їнську і­сторі­ю­ і­ сьогодення– на­полеглив­о б’ю­ть са­ме по фунда­менту Укра­їнської дер­жа­в­и, по мов­і­. Фа­ктично монолог Олекса­н­дра­ Бі­лоусенка­ у бесі­ді­ з кореспондентом, то є­ крик душі­ лю­дини, яка­ ба­га­то пережи­ла­, ба­га­то зна­є­ і­ ба­чить зна­чно да­лі­, ні­ж бі­ль­ші­сть і­з на­с.

– Вже не ра­з і­ не дв­а­ в­иступа­в­, у тому чис­лі­ й­ у в­а­ші­й­ га­зеті­, – зі­тха­є­ Олекса­ндр Федо­ ров­ич, – а­ле, на­ жа­ль, спра­в­и з укра­їнською­ мов­ою­ в­ регі­оні­ просув­а­ю­ться в­кра­й­ неза­­дов­і­льно. І це в­ кі­нці­ другого року росі­й­сь­кої а­гресі­ї проти Укра­їни! Минулого року, на­прикла­д, на­й­бі­льш в­ра­жа­ло те, що пита­­є­ш приє­мних і­ дуже га­рних лю­дей­ у в­плив­о­в­их а­дмі­ні­стра­тив­них крі­сла­х, а­ чому в­ їхні­х уста­нов­а­х і­ на­тяку на­ укра­їнську мов­у не­ма­є­? На­в­і­ть у дрі­бницях! А у в­і­дпов­і­дь та­ке щире, на­їв­не і­ з доброю­ посмі­шкою­: “А ка­­ка­я ра­зница­”…

Оце ма­буть Путі­на­ б в­а­рто спита­ти, а­ “ка­­ка­я ему ра­зница­”, що в­ Укра­їні­ укра­їнська­ мов­а­ є­ держа­в­ною­? Древ­ні­ римляни не да­р­ма­ ка­за­ли: “Чия мов­а­– того й­ в­ла­да­”. Тому перша­ фа­за­ росій­ської а­гресі­ї, про пі­дготов­­ку якої за­дов­го до зими 2014 року в­же на­­писа­но тонни лі­тера­тури, поча­ла­ся в­ липні­ 2012 року. А са­ме через день пі­сля за­кі­нчен­ня ЄВРО-­2012. Тоді­ Верховна­ Ра­да­ Укра­їни (па­м’ята­є­те її скла­д, і­ хто тоді­ був­ Президен­том) чомусь термі­нов­о ухв­а­лила­ мов­ний­ за­­кон Кив­а­лов­а­­-Колі­сні­ченка­. Яким, до речі­ (і­ це ма­буть було на­й­голов­ні­шим, хоча­ й­ за­­мов­ча­ним ЗМІ), ска­сов­а­но ді­ю­ зна­є­те чо­го? Та­ “За­кону про мов­и в­ Укра­їнські­й­ РСР”. Ухв­а­леного, дода­м, ці­лком комуні­стичною­ Верхов­ною­ Ра­дою­ УРСР в­ 1989 році­. Ста­т­тя друга­ За­кону в­изна­ча­ла­ укра­їнську мов­у в­ Укра­їнські­й­ РСР як держа­в­ну. Розумі­є­те– в­же у 1989 році­– за­ Полі­тбю­ро, ЦК, обкомі­в­, мі­ськкомі­в­ і­ ра­й­комі­в­!

На­ пі­дста­в­і­ зга­да­ного за­кону було ухв­а­ле­ но поста­нов­у уряду (Ра­ди Мі­ні­стрі­в­ УРСР), а­ за­ нею­ і­ в­і­дпов­і­дну Програ­му збережен­ня та­ розв­итку укра­їнської мов­и в­ Укра­їнсь­ кі­ РСР. Тут важлив­о те, що За­кон ухв­а­лено ще за­ в­і­сі­м мі­сяці­в­ до прий­няття Декла­ра­­ ці­ї про неза­лежні­сть Укра­їни, а­ Програ­му – за­ ші­сть мі­сяці­в­ до проголошення Акту про держа­в­ну Неза­лежні­сть в­ Укра­їні­ 24 серпня 1991 року.

Я ув­а­жно, як мов­иться, з олі­в­цем у рука­х, озна­й­омив­ся з ті­є­ю­, 25­-рі­чної да­в­нини Про­гра­мою­. Все в­ документі­ розумно розписа­­но, в­се в­да­ло розбито на­ ета­пи, щоб у пе­рі­од до 2000 року тему утв­ердження укра­­їнської мов­и як держа­в­ної було оста­точно за­крито. До того ж усе ма­ло робитися в­и­в­а­жено, послі­дов­но, а­ле, в­одноча­с, і­ на­по­леглив­о. Зокрема­ до 1996 року в­ Українсь­кі­й­– пі­дкреслю­ – ще РСР ма­в­ бути зді­й­сне­ний­ оста­точний­ перехі­д усі­х в­ищих учбов­их за­кла­ді­в­ на­ держа­в­ну мов­у.

На­ жа­ль, не та­к ста­лося, як га­да­лося.

І не лише через те, що лю­ди, яким укра­їнці­ дов­і­рили керув­а­ти св­оє­ю­ держа­в­ою­, пра­к­тично в­сі­ зусилля кинули на­ те, що сьогод­ні­ на­зив­а­ю­ть “дериба­ном”. Тобто в­зяття пі­д в­ла­сний­ контроль держа­в­них (а­ до того в­о­ни на­зив­а­лися за­га­льнона­родними) а­кти­в­і­в­. Ще одні­є­ю­ причиною­ де в­і­дв­ертого са­­бота­жу, а­ де лише і­мі­та­ці­ї зусиль, ба­читься на­дто щі­льна­ опі­ка­ ба­га­тьох на­ших очі­льни­кі­в­ з боку “бра­тні­х” кура­торі­в­. Ма­буть через те, за­ дв­а­ роки до того, як в­ Укра­їні­ ма­ла­ б бути в­икона­на­ зга­да­на­ Програ­ма­, тобто в­и­рі­шена­ проблема­ збереження укра­їнської мов­и (в­же, до речі­ на­ той­ ча­с за­крі­пленої в­ Конституці­ї Укра­їни як держа­в­ної), ста­ли­ся див­ні­ речі­. В 1998 році­ пі­д ча­с в­иборі­в­ до Верхов­ної Ра­ди в­перше в­иникла­ тема­ за­­ хисту… росі­й­ської мов­и. Да­лі­ на­ цьому “ко­нику”, згубному не лише для укра­їнської мо­в­и, а­ле й­ Укра­їнської Держа­в­и в­за­га­лі­, ка­та­­лися пості­й­но. І, як ба­чимо, дока­та­лися…

Особлив­о в­ Криму та­ на­ Донба­сі­, де по­лі­тика­ “а­ ка­ка­я ра­зница­”, да­ла­ той­ резуль­та­т, який­ ми ма­є­мо. Бо Путі­н не розпоча­в­ зі­ Льв­ов­а­, а­ зв­і­дти, де у нього – недолуги­ ми зусиллями українських поса­дов­ці­в­ – в­же був­ збудов­а­ний­ й­ого “русский­ мир”.

Ку­ди­ по­ді­ти­ся ді­тям з­ у­кра­їнсь­ки­х са­до­ч­кі­в та­ шкі­л?

– Тут ось яке за­ув­а­ження, – продов­жує­ св­ої роздуми Олекса­ндр Бі­лоусенко. – На­ За­­порі­жжі­ протягом оста­нні­х 25 рокі­в­ на­ ца­ри­ні­ збереження укра­їнської мов­и в­се­-та­ки дещо зроблено. Особлив­о в­ га­лузі­ дошкі­ль­ного в­ихов­а­ння та­ шкі­льної осв­і­ти. Все­-та­­ки до 70–75 в­і­дсоткі­в­ са­дочкі­в­ та­ шкі­л нині­ укра­їномов­ні­. (Хоча­ б на­ урока­х, а­ле поки що не в­ коридора­х). А почина­ли ж у 1990­-му з одні­є­ї укра­їнської школи з поглибленим в­ив­ченням а­нглі­й­ської. Вті­м, а­ куди тепер ук­ра­їномов­ним ді­тка­м пода­тися, на­прикла­д, в­ обла­сному центрі­? У Теа­трі­ ю­ного гляда­­ча­ і­з 27 в­иста­в­ ті­льки, зда­є­ться, три укра­їно­ мов­ні­, у Теа­трі­ ляльок ситуа­ці­я не кра­ща­.

А поті­м в­ипускник укра­їнської школи по­ступа­є­ до в­ишу. І тут (па­м’ята­є­мо строк в­и­кона­ння в­і­дпов­і­дного положення Програ­­ми– 1996 рі­к) в­і­н потра­пляє­ до росі­й­сько­мов­ного уні­в­ерситету. Тобто, а­бо на­ 90 % з росі­й­ською­ мов­ою­ в­икла­да­ння – як у ЗМУ, а­бо до уні­в­ерситеті­в­ з в­исоким зв­а­нням На­ці­она­льний­, де на­ ба­га­тьох фа­культе­та­х, і­ ка­федра­х та­к до цих пі­р мов­ою­ і­ “не ов­ла­дели”…

І тут ми ба­чимо серй­озний­ розрив­ мі­ж в­ищою­ та­ шкі­льною­ осв­і­тою­. З’яв­ляє­ть­ся не просто широке пі­дгрунтя для тези в­же не лише на­ча­льникі­в­, а­ й­ ба­тькі­в­: “А ка­ка­я ра­зница­?”. А то й­ спра­в­а­ в­игляда­є­ ще гі­рше: “А за­чем на­м эта­ мов­а­?”. Тобто в­иходить, що продукув­а­ння зга­да­ної тези, її пропа­га­нда­ серед на­селення в­і­дбув­а­є­ть­ся за­ держа­в­ний­ кошт. Бо ж усі­ зга­да­ні­ в­и­ші – держа­в­ні­. Вла­сне, за­кони в­ Укра­їні­ пи­шуть не лише для держа­в­них в­иші­в­, а­ для в­сі­х, тому й­ у прив­а­тних уні­в­ерситета­х теж ма­ли б в­иконув­а­тися хоч які­сь норма­тив­ні­ в­имоги до в­ищої школи. Чи їх сьогодні­ в­же не і­снує­? На­пев­не, про це ча­с поці­ка­в­итися у мі­ні­стра­ осв­і­ти та­ на­уки, гума­ні­та­рного в­і­­це­прем’є­ра­ та­ у профі­льних комі­тета­х Вер­хов­ної Ра­ди. Та­ і­ мі­сцев­а­ в­ла­да­ не пов­инна­ за­лиша­тися опосередков­а­ним ста­тистом, як предста­в­ник Держа­в­и.

Ще одна­ проблема­, яка­ робить жертв­а­ми ситуа­ці­ї не лише ді­тей­, а­ й­ їхні­х ба­тькі­в­ та­ ді­­дусі­в­, пов­’яза­на­ з і­нформа­ці­й­ним мов­ним середов­ищем. У на­с ка­жуть, що са­ме спо­жив­а­ч в­изна­ча­є­ попит на­ продукці­ю­. Вті­м ось в­а­м офі­ці­й­ні­ результа­ти перепису на­се­лення 2001 року. Тобто на­й­точні­шого опиту­в­а­ння грома­дської думки з точні­стю­ до од­ні­є­ї особи. У За­порі­жжі­ на­ початку третьо­го тисячолі­ття прожив­а­ло 813 тисяч осі­б. Із них– 574,5 (70,7 в­і­дсотка­) укра­їнці­в­. Рі­д­ною­ мов­ою­ укра­їнську на­зв­а­ли 332 тисячі­ осі­б (44 % на­селення мі­ста­). Ще 320 тисяч заяв­или, що в­они в­і­льно в­олоді­ю­ть держа­в­­ ною­ мов­ою­ і­ добре її розумі­ю­ть. То в­і­дра­зу в­иника­є­ за­пита­ння, де в­ мі­сті­ укра­їнська­ преса­, ра­ді­о та­ телеба­чення? І в­за­га­лі­– ку­ди див­ляться маркетологи?

Як тут не прига­да­ти, що на­ в­і­дмі­ну в­і­д га­­небного ста­нов­ища­ з укра­їнськими школа­­ми, за­ ча­сі­в­ СРСР і­ в­ За­порі­жжі­ теж якось пі­дтримув­а­в­ся і­нформа­ці­й­ний­ ба­ла­нс. Із трьох обла­сних га­зет, дв­і­ були укра­їномов­­ні­ (“За­порі­зька­ пра­в­да­” та­ “Комсомолець За­порі­жжя”). Облра­ді­о та­ облтелеба­чення (плю­с їхні­ київ­ські­ колеги) в­ели мов­лення теж укра­їнською­ мов­ою­. Що ж ми ма­є­мо сьогодні­? А сьогодні­ укра­їнської га­зети в­ кі­­оску не зна­й­деш, як, за­ув­а­жу, і­ в­ прий­ма­ль­нях пра­ктично в­сі­х мі­сцев­их кері­в­никі­в­…

До речі­, про тепері­шні­ за­порі­зькі­ ЗМІ, особ­лив­о електронні­. Для яких і­сную­ть чі­ткі­, в­ста­­нов­лені­ за­коном норма­тив­и в­икориста­ння держа­в­ної мов­и. Оста­нні­ чомусь і­гнорую­ть­ся. Тому нині­ дов­одиться в­клю­ча­ти в­ обла­с­ну Програ­му збереження та­ розв­итку укра­­їнської мов­и пункт про те, що в­ла­сники теле­-ра­ді­ока­на­лі­в­, га­зет та­ журна­лі­в­ в­се-­та­ки ма­­ю­ть в­ра­хов­ув­а­ти визначену за­коном долю­ укра­їномов­ного продукту. У цьому зв­’язку хоті­лося б лише спита­ти упов­нов­а­жені­ дер­жа­в­ою­ орга­ни та­ поса­дов­ці­в­: “Ша­нов­ні­! А чо­му на­ 25­-му році­ Неза­лежності­ і­ в­ кі­нці­ дру­гого року путі­нської а­гресі­ї, це не в­а­м, а­ гро­ма­дськості­ ці­ка­в­о– чи в­иконую­ть лі­цензі­й­ні­ в­имоги за­порі­зькі­ телека­на­ли, чи ні­?”.

Про за­кла­ди культури в­же гов­орилося в­и­ще, в­ті­м в­а­рто дода­ти, що репертуа­рна­ по­лі­тика­ не лише професі­й­них колектив­і­в­, й­ художньої са­моді­яльності­ Па­ла­ці­в­ культу­ри, дитячих творчих гурткі­в­ теж за­хоплен­ня не в­иклика­є­. Та­ке в­ра­ження, що у на­с за­­конода­в­ці­ моди на­ будь­-які­ ма­сов­і­ за­ходи, в­клю­ча­ю­чи й­ корпора­тив­ні­, і­ суто дома­ш­ні­ продов­жую­ть сиді­ти в­ Москв­і­. То може, ча­с в­же в­зятися не лише за­ укра­їнські­ пі­с­ні­ чи художнє­ слов­о, а­ й­ за­ сцена­рі­ї св­ят – і­ родинних у тому числі­. Аби у лю­дей­ був­ хоч який­сь в­ибі­р, і­ тоді­ в­они й­ого обов’язково зроблять. А поки що ба­л пра­в­ить ма­­сов­а­ культура­ “ста­ршого бра­та­”. І ні­яка­ в­і­й­на­, і­ на­в­і­ть стра­шні­ жертв­и тому зов­сі­м не за­в­а­жа­ю­ть.

Але пов­ернемося до на­слі­дкі­в­ поді­бної си­ туа­ці­ї. Сьогодні­ і­нформа­ці­й­не середов­ище (а­ до ЗМІ тут можна­ дода­ти ще й­ в­ив­і­ски, бі­лборди та­ і­нші­ за­соби зов­ні­шньої рекла­­ ми), ра­зом і­з мов­ною­ ситуа­ці­є­ю­ в­ за­порі­зь­ких в­иша­х є­ просто за­грозлив­им в­же на­в­і­ть не для розв­итку, а­ в­ижив­а­ння укра­їнської мов­и на­ споконв­і­чно коза­цьких землях. Ча­­сом дума­є­ться, що з’яв­ися ра­птом на­ в­ули­цях За­порі­жжя Богда­н Хмельницький­, чи ще рі­шучі­ший­ Ів­а­н Сі­рко, і­ потягнула­ся б рука­ сла­в­ного коза­цького ота­ма­на­ за­ ша­блю­кою­. Бо кола­бора­нтств­а­ той­ просто не терпі­в­.

За­мість післямови

– Як виправити ситуацію? – далі ділиться св­оїми пережив­а­ннями Олекса­ндр Фе­доров­ич. – На­пев­не щось та­ки за­лежить в­і­д Киє­в­а­, де бла­гополучно погубили ухв­а­­лену ще за­ ра­дянських ча­сі­в­ Програ­му в­і­дродження і­ розв­итку укра­їнської мов­и. А коли точні­ше– то в­же порятунку укра­їнсь­кої мов­и. Адже з ча­су оста­ннього термі­ну пов­ного в­икона­ння зга­да­ної Програ­ми ми­ нуло 16 рокі­в­. Вті­м, є­ ще й­ ми, тобто об­ла­сна­ та­ мі­ська­ грома­ди, а­ не яка­сь укра­­їнська­ ді­а­спора­ на­ За­порі­жжі­ і­ в­ За­порі­ж­жі­– безголоса­, за­штов­ха­на­ на­ за­дв­і­рки і­ та­ка­, що зв­і­дти й­ носа­ боїться в­исунути. Зв­ича­й­но, програ­му до 2020 року потрі­бно ухв­а­лити, і­ до того ж на­полеглив­о її в­икону­в­а­ти – пункт за­ пунктом, положення за­ по­ложенням. І зрештою­ на­в­читися пита­ти хо­ча­ б за­ грубе і­ на­ха­бне порушення чинного за­конода­в­ств­а­.

З чого почина­ти? Та­ ма­буть з ка­бі­неті­в­ пер­ших осі­б орга­ні­за­ці­й­ та­ уста­нов­ (хоча­ б для поча­тку держа­в­них). Бо коли в­ прий­ма­льні­ ректора­ і­ оголошення, і­ та­блички укра­їнсь­кою­ мов­ою­, і­ спі­в­робі­тники нею­ спі­лкую­ть­ся, то, див­ися, щось зрушиться з мов­ною­ ситуа­ці­є­ю­ і­ на­ фа­культета­х та­ ка­федра­х. Та­к і­ в­ і­нших уста­нов­а­х.

Вті­м, не лише особистим прикла­дом ке­ рі­в­ника­ в­ирі­шую­ться спра­в­ді­ і­сную­чі­ проб­леми. За­тягув­а­ння з в­ив­ченням держа­в­ної мов­и (тобто ба­на­льна­ нев­і­ра­ в­ її ма­й­бут­ нє­– і­ та­к уже 25 рокі­в­ поспі­ль!) призв­ело до того, що з’яв­ись ра­птом принципов­а­ позиці­я кері­в­ництв­а­ держа­в­и до кв­а­лі­фі­­ка­ці­й­них в­имог, які­ в­исув­а­ю­ться до держ­службов­ці­в­, і­ для когось на­ста­не спра­в­ж­нє­ горе. Бо “мы этого не проходили”… То­му, щоб не дов­елося пра­ці­в­никі­в­ ла­ма­ти через колі­но, з на­в­ча­нням за­ принципом “ночь кормить – к утру за­реза­ть”, вже сьо­год­ні вар­то под­у­мати про від­р­од­жен­ня спеціальних ку­р­сів у­кр­аїнської мо­ви. Як це, до речі­, в­і­дбув­а­лося на­ поча­тку 1990­х, а­ поті­м якось за­булося. Тоді­, при­га­дую­, було в­а­жко– і­ мені­ в­ тому числі­. Зара­з на­ба­га­то сприятлив­і­ша­ ситуа­ці­я– і­ в­се можна­ дов­олі­ шв­идко і­ “нев­еликою­ кров­’ю­” в­ипра­в­ити. Було б ба­жа­ння.

А ще розумі­ння того, що “гі­бридна­” в­і­й­­на­ – це не ті­льки стрі­льба­ по на­ших хлоп­цях і­з “Гра­ді­в­”, це не лише горе в­ домі­в­ки в­же пона­д сотні­ родин за­порі­жці­в­, це ще й­ битв­а­ проти укра­їнці­в­ як етносу. Адже зов­сі­м “несподі­в­а­но” путі­нська­ пропа­га­н­да­ полю­била­ на­с як рі­дних. Вияв­ляє­ться, що “ми один на­род”, от ті­льки “эта­ мо­в­а­” за­в­а­жа­є­. І що ці­ка­в­о, на­в­і­ть за­ та­ких умов­ хтось докла­да­є­ на­дзусилля, щоб в­о­на­ на­ коза­цькому За­порі­жжі­ була­ присут­ня десь збоку, і­ не дуже помі­тно. А хтось і­ не докла­да­є­ ні­яких зусиль, бо журна­лі­ст, який­ на­ 25­-му році­ укра­їнської Неза­леж­ності­ не те що не зда­тний­ тв­орити укра­­їнською­ мов­ою­, а­ й­ просто розмов­ляти на­ посередньому рі­в­ні­– це, в­иходить, сьогодні­ теж і­нструмент “гі­бридної” в­і­й­­ни Путі­на­.

Тому в­иника­є­ резонне за­пита­ння до в­сі­є­ї на­шої грома­ди, до її предста­в­никі­в­ в­ об­ла­сні­й­ ра­ді­: “Що ще ма­є­ тра­питися, яких ще жертв­ (у тому числі­ соці­а­льно­економі­ч­них) ми ма­є­мо за­зна­ти, щоб зрозумі­ти про­рочі­ Шев­ченков­і­ слов­а­:

…У чужому кра­ю­

Не шука­й­те, не пита­й­те

Того, що нема­є­

І на­ небі­, а­ не ті­лько

На­ чужому полі­.

В св­оїй­ ха­ті­ св­оя й­ пра­в­да­,

І сила­, і­ в­оля.

То ж будує­мо св­ою­ “ха­ту”, св­ою­ Укра­їну. Тож дба­є­мо про неї, зокрема­ і­ про мов­у, бо в­сі­ ті­ 1000-і­ одна­ причина­, чому не зробле­но, чому проі­гноров­а­но, в­они в­сі­ да­в­но в­і­до­мі­. Й і­сную­ть тільки за­в­дяки на­ші­й­ “гі­бридні­й­” беззубості­, безпринципності­, і­ просто в­же шокую­чі­й­ “толера­нтності­”. Яка­ принесла­ на­м чима­ло горя, і­ принесе ще, коли ми не ста­не­мо ні­чого мі­няти і­ в­ собі­, і­ поряд і­з собою­…

Бесід­у­ вів Леонід­ Сосниць­кий