Святкувати перелам зими на весну наші предки почали ще здавна, з дохристиянських часів. За християнства цей період став вважатися підготовкою до Великого посту, що передував Великоднім святам. В Україні свято мало кілька назв – Масляна, Сиропустний тиждень, Пущення, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо. Великі масові гуляння, зі звичним нашому менталітету розмахом, тривали цілий тиждень. Про характер традиційного святкування можуть свідчити давні народні приказки: “Не життя, а Масляниця – тиждень гуляє”, “Масляна об’їдуха, грошам приберуха, тридцяти братів сестра, сорока бабусь онучка, трьох матерів дочка”. Тиждень ділиться на три основні частини: зустрічний “переломний” понеділок, “широкий” четвер та “прощальна” (чи “шуткова”) неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.
Основою обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня. Досить популярними серед селян були сколотини од масла (маслянка). “Нехай буде, – казали в таких випадках, – і маслянка, аби щоранку!”
Загалом, Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати й чоловіки. Але вони мусили за це “відборговувати” грошима чи горілкою.
У цей час широко практикувалися й погостини. Жінки, зібравшись у гурті, йшли в ПОНЕДІЛОК до корчми і відзначали “початок Масної”. Понеділок, який звався “зустріччю”, розпочинав загальну феєрію-карнавал. У ВІВТОРОК жінки знову сходилися до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки. Цього дня пеклися перші млинці – традиційна страва (звідси, до речі, й сама назва – млинці обов’язково змащувалися олією чи маслом). Млинці – не що інше, як уособлення сонця та Бога сонця й весни-Коляди. Вівторок дарував іще одну забаву – катання на санчатках з гірок (для малечі та простого люду) або ж на санях. На Власів день люди не працювали, щоб уберегти свійських тварин від хвороб. Пеклися здобні пампушки, якими годували жебраків. А кілька булок лишали для худоби, додаючи їх у корм. СЕРЕДУ називали “зноби-баби”. У середу (“ласунка”) зять запрошувався до тещі на млинці. Для дружини це був привід зустрітися зі своєю родиною, а для чоловіка – смачно поїсти. В переломний чи широкий ЧЕТВЕР жінки, зібравшись у товариство, піднімали тости за те, “щоб телята водилися” і намагалися в цей день не прясти, “аби масло не згіркло”. На широкий четвер влаштовувалися молодецькі забави: кулачні бої “стінка на стінку”, взяття снігової фортеці.
Хлопці вправлялися у силі, спритності, а дівчата тим часом пильним оком стежили за майбутніми обранцями.
По-своєму цікаво святкували П’ЯТНИЦЮ. Віддавна в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. Щоправда, якщо хлопець оженився в осінні м’ясниці, то годилося привести до себе жінчину матір ще на другий день Різдва – це за умови, що теща була чемною і шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною, – третього дня. Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м’ясниці, тоді запросини припадали на масляну п’ятницю. Гарно спорядивши повіз, зять із великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом. Якщо ж він мав “на неї зуба”, то вибирав багри, щоб сани перевернулися… За святковим столом він виголошував різномасті побажання, переважно жартівливого характеру: “Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало!” – натякаючи на те, що вона занадто сварлива.
Але найцікавіше відзначали останній день Масляної – Сиропустну НЕДІЛЮ, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах були свої обряди й дійства. На Полтавщині, наприклад, у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося помиритися з тими, хто на цьому світі. Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:
– Прости мені, – низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.
– Бог простить, – відказував господар чи господиня.
– І вдруге прости!
– Бог простить…
– І втретє прости!
– Бог простить.
Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріховну суть. У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджала стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не була рідкістю. Недарма мудре народне прислів’я стверджувало: “Не вічно носити камінь за пазухою”.
Гульбища в неділю закінчувалися спаленням опудала Масляни. Ця лялька, уособлення зими, урочисто виносилася на центральну площу та підпалювалася на радість усім присутнім.
Як уже було згадано, протягом Масляної люди вживали переважно вареники з сиром. Та це обрядове їство було особливо пошанованим у неділю, а тому казали: “Вареники доведуть, що й хліба не дадуть”. Ввечері ж влаштовували цікавий обряд “полоскання зубів” – коли вже закінчувалось пущення, годилося вичистити із зубів залишки сиру.
Були й особливі дівочі забави. Притримані від понеділка “ніжкові заговини” (кісточки від холодцю) дівчата виносили на вулицю й кидали від порога до воріт. Якщо кістка долітала до воріт, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітала через ворота – неодмінно вийде заміж.
Крім того, селяни в неділю традиційно прогнозували погоду. Вважалося: яка Сиропустна неділя, такий і Великдень; якщо сонце сяє вранці, то й ранньою видасться весна…
З різноманітними забавами та обрядами й завершувався останній день Масляної. Люди готувалися до найдовшого і, як уже мовилося, найсуворішого з усіх попередніх – Великого посту, а тому казали: “Масляна, Масляна, яка ти мала, – якби ж тебе сім неділь, а посту одна”. Та що ж поробиш, коли, як стверджує інший крилатий афоризм: “Не завжди котові Масляна”.
