Віра Холодна. Відома і невідомаВаши пальцы пахнут ладаном,А в ресницах спит печаль.Ничего теперь не надо нам,Никого теперь не жаль…И когда весенней вестницейВы пойдете в синий край,Сам Господь на белой лестницеПоведет вас в светлый рай…Александр ВертинскийЯ сиджу над чистим аркушем паперу, шукаючи такі особливі слова, щоб доторкнутися ними до Вашої душі, і вона, почувши їх, забриніла б до мене у відповідь.Хочу розповісти Вам про долю особливої людини, яка на початку минулого століття з’явилася на обрії людської зацікавленості, піднялася на недосяжну висоту мистецтва і любові пересічних громадян, об’єднаних невідомим тоді ще і загадковим кіно, затрималась там на якийсь дивовижно невеликий час і раптово згоріла, зникаючи назавжди у чорному небі безвісті.Мова йде про актрису німого кіно Віру Василівну Холодну (1893–1919). Зразу хочу попередити читача, що буду намагатися розповісти про знамениту актрису німого кіно щось таке, що не увійшло у офіційні довідники, різні наукові статті та біографічні матеріали. Постараюся пояснити дивовижну долю цієї непересічної особи, білі плями, пов’язані із її життям.І перше, що викликає підозру, це те, що у багатьох довідникових виданнях її називають, даю мовою оригіналу, “знаменитой российской актрисой немого кино”. Дійсно, знаменита, дійсно, актриса, дійсно, німого кіно, але чому російська? Тільки тому, що почала свою кар’єру в Москві? Якби вона розмовляла на екрані російською мовою, то тоді ще якось можна було б погодитися, та й то це ще під питанням, а так – чому?Походження актриси нам дає відповідь на це питання. Вона народилася 5 чи 9 серпня (точно не з’ясовано) 1893 року в Полтаві у сім’ї Василя Андрійовича Левченка, який належав до старовинного козацько-старшинського роду, що бере свій початок від Івана Левченка з ХVII століття, про що написано у знаменитій книзі В.Лукомського та В.Модзалевського “Малоросійський гербовник” (стор. 93).Там же приведений герб роду Левченків. Приведемо і ми, бо це має безпосереднє відношення до нашої героїні. Даємо мовою оригіналу: “Щитъ: въ красномъ поле белый грифъ. Нашлемникъ. Возникающій влево грифъ, предшествуемый трубою. (Грифъ)”.Її батько, корінний полтавець, закінчив словесне відділення Московського університету, мати – Олександро-Маріїнський інститут шляхетних панн. Сім’я жила щасливо і дружньо. Батько викладав у рідній Полтаві, а мати виховувала дітей – Віру і ще двох молодших, Надію та Софію.Коли Вірі було усього двоє рочків, помер дідусь, і сім’я переїхала до Москви на постійне мешкання. Як написано у біографічних статтях, тому, що бабуся залишилася одна.Так у два роки Віра Левченко стала москвичкою. Тут дуже скоро вона вступила в балетне училище Великого театру, але через рік мусила його залишити, бо бабуся-аристократка була категорично проти такого заняття онуки:– Ми належимо до таких аристократичних сімей, що не можемо майже голими танцювати на сцені! Це непристойно!Дівчина вчилася у гімназії і одночасно відвідувала гурток молодих артистів Московського художнього театру. Тобто, навчаючись у гімназії, Віра ще брала уроки гри на сцені. Вона ходить на виставки, концерти, вміє грати на фортепіано, як кожна дівчина її кола.Але тут відбувається подія, яка повністю перевертає її життя. У 1908 році в Москву приїхала з Петербурга найпопулярніша тоді в Росії актриса Віра Комісаржевська. Вона грала у виставі про кохання “Франческа да Ріміні” за драмою Габріеле д’Аннунціо. Від гри Комісаржевської у цій виставі Віра була у захваті. Виявляється, треба на сцені не грати, а жити на ній. Комісаржевська жила.Трохи пізніше вона побачила датську актрису Асту Нільсен у фільмі “Безодня” (1910 р.). Вона грала так само, як Комісаржевська. І Віра зрозуміла, що не помилилась. Так для неї стало все зрозумілим. Не грати, а жити! Але це сталося з нею тоді, коли вона сама прийшла у сінематограф.А зараз, у 1910 році, вона закінчує гімназію. І на випускному балі знайомиться із молодим юристом Володимиром Холодним. Молоді люди справляють один на одного невідпорне враження, і незабаром вони одружуються. Хоча їхні сім’ї і були проти цього раннього шлюбу. Але молодість і кохання перемогли!1912 року в подружжя народилася доня Женя. Пологи були важкі, і лікарі попередили, що їй не можна народжувати знову, принаймні у найближчі роки, тому подружжя взяло на виховання ще одну дівчинку, Нонну, племінницю Володимира, щоб у Жені була сестричка.Віра не пропускала з чоловіком жодної вистави, а також ходила з ним і на популярний в той час сінематограф. Вже тоді вона користувалася увагою з боку знайомих, друзів, просто незнайомих людей.Віра любила у себе приймати гостей, вона організовувала вечори, на які сходилися художники, поети, письменники, музиканти. До неї приїжджали Бальмонт, Леонід Андреєв, Андрій Білий, Юргіс Балтрушайтіс, Борис Зайцев.Тут треба трохи більше розповісти про її чоловіка Володимира Холодного. Він був із відомої талановитої сім’ї українських патріотів, хоча про це і не дуже розповідали російські, а потім радянські дослідники. Але і зараз, вже в нових умовах, можна було б більш докладніше розповісти про чоловіка Віри Холодної, його оточення.У Володимира було ще три брати (а може, й більше! Хто знає?). Олексій – відомий на той час музикальний критик, був на весіллі у брата. Микола (1882–1953) – відомий український ботанік, фізіолог, мікробіолог, академік. Сьогодні інститут ботаніки АН України носить його ім’я.Іще один брат Григорій (1886–1938) – теж вчений, був секретарем заснованого у Москві М.Грушевським Українського видавничого товариства. Згодом переїхав до Києва, викладав у старших класах Другої української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Був головою “Просвіти” у Чернігові. Працював в інституті Української Наукової Мови. Згодом очолював його. В 1929 році був звинувачений у належності до “Спілки визволення України” і засуджений до восьми років позбавлення волі. В 1938 році розстріляний. Ось таке оточення було у Володимира і його молодої дружини, про яке мовчать усі дослідники життя Віри Холодної.Коли почалася Перша світова війна, Володимир пішов на фронт. Вірі, – а на плечах у молодої дружини були діти, молодші сестри та мати, батько помер, коли Вірі було десять років, – треба було думати, як їх усіх утримувати.І ось тут несподівано настав для Віри Холодної її зірковий час!В Європі палахкотить Перша світова війна, чоловік – на фронті, на плечах молодої 22-річної особи велика сім’я. Щось треба робити, щоб прогодувати всіх. І Віра приймає рішення: йти в артистки кіно, воно допоможе їй вирішити усі проблеми. А далі все відбувається, як в якомусь фантастичному сні. Молода красуня потрапила до режисера В.Гардіна, він був вражений її красою, але коли вона попросила у нього якусь роль, він промовив:– Нам потрібні артистки, а не просто красуні!Але незнайомка продовжувала мовчки стояти перед ним, не зводячи з нього своїх очей. І тут наче хтось шепнув Гардіну: “Не відпускай її!”. І він написав записку режисеру Євгену Бауєру. І ця записка вирішила долю їх усіх.Вже після перших фільмів, які зняв Бауєр (“Песнь торжествующей любви” та “Пламя неба” – 1915 р.), Віра Холодна загіпнотизувала усю країну. Заради того, щоб подивитися на неї, люди витримували великі черги.Кожний фільм з нею був приречений на успіх. Закордонні режисери, російські кіноділки пропонували їй великі гонорари, щоб вона погодилася знятися в їхніх проектах.За час своєї раптової кар’єри (1915–1919) Віра Холодна знялася у 40 (в інших джерелах підкреслюється, що в 80) фільмах. І всі вони були прийняті глядачами на ура! На жаль, збереглося з них 4–5 фільмів і два уривки. Небагато. Іноді, з відстані часу, дивуєшся, як таке могло бути?! У країні, яка вела війну на фронтах Першої світової війни, яка непомітно перейшла у громадянську, і такий шалений успіх у глядачів!Але, на жаль, громадянська війна вносить свої сумні корективи. Коли більшовики захопили владу у Петрограді та в Москві, то вищий світ, який не потрапив до рук більшовиків, спочатку втік до Києва, а потім і до Одеси.Опинилася з ними і Віра Холодна з дочкою Женею, мамою і молодшою сестрою Софією. А чоловік з іншою дочкою, Нонною, сестрою Віри Надією залишився у Москві.І хоча вона продовжувала зніматися у кіно, але майбутнє було досить непевне, як і у більшості людей навколо неї. Та популярність в Одесі у Віри Холодної була така ж сама висока, як і скрізь. На її концерти приходили Котовський і Мишка Япончик, про якого казали, що він був закоханий у Віру Холодну. Але хто тоді не був закоханий у зірку німого кіно! Був закоханий і майбутній співак Олександр Вертинський, кар’єра якого тільки починалася. Це він у свій час привіз із окопів Першої світової до Москви листа Вірі Холодній від чоловіка. Привіз, побачив і… закохався.Він написав кілька віршів, присвячених Вірі Холодній. Уривок одного з них я поставив епіграфом до статті.8 лютого 1919 року Віра Холодна виступала на концерті на користь фонду професійного союзу театральних художників міста Одеси. В театрі було дуже холодно, глядачі сиділи у шубах, а артисти виходили у відкритих платтях. Мабуть, вона застудилася під час концерту. Після нього Віра Холодна захворіла. Лікар поставив діагноз – “іспанка”, вірусний грип, кажучи сучасною мовою.Віру Холодну лікували найкращі лікарі Одеси. Вона прохворіла вісім днів. Останні чотири дні і чотири ночі під вікнами стояв великий натовп. Щось було неспокійне і лякливе у мовчанні цих звичайно дуже балакучих одеситів. 17 лютого 1919 року вона померла. Під будинком Папудова, де вона вмерла, на Соборній площі стояла вся Одеса…За бажанням родичів її повинні були поховати в Москві, й тому Віру Холодну відспівали в Одесі та набальзамували її тіло, щоб відвезти в Москву. Але країною котилася громадянська війна, і виїхати з Одеси було неможливо, тому Віру Холодну тимчасово поховали на Першому Християнському кладовищі, щоб потім, коли з’явиться можливість, відвезти до Москви і там перепоховати.Але новій владі було не до цього, у неї були більш важливі справи, а тут якийсь дріб’язок – бувша артистка…1931 року, коли на місці кладовища створили парк ім. Ілліча, могила Віри Холодної загубилася.Авторові цих рядків довелося бувати в парку ім. Ілліча, там ще на його території біля входу розмістився зоопарк, який завжди притягував до себе відвідувачів.Якось ми там прогулювалися із тіткою Женею і дядьком Едвардом. Мій дядько був любителем малювання, хоча робив це без великих успіхів. І той раз він тримав у руках олівця і цупкий аркуш ватману, збираючись наносити на нього якийсь краєвид парку.Уважно придивляючись до пейзажу, він сказав:– Тут була десь похована Віра Холодна!– Цить! – перелякалася тітка. – А то ще хтось почує!Я промовчав, але запам’ятав і прізвище, й ім’я. Шкода, що не здогадався щось докладніше в них розпитати. Хоча, швидше за все, вони мені нічого б не розповіли.Найбільш відомою версією, яка існувала у радянські часи, була та, що Віра Холодна “отруєна денікінською контррозвідкою за підозрою у зв’язках з більшовиками”. Зрозуміло, що ця версія безглузда. Чому денікінська контррозвідка повинна десь ховатись і когось отруювати, коли в Одесі в цей час (лютий 1919 року) вона була при владі? Якщо вона когось підозрює, то просто їде за адресою, арештовує та розстрілює, якщо треба, як це відбулося майже в ті дні із Жанною Лябурб і її товаришами.Офіційна версія: померла від “іспанки”. Але і тут є досить сильне заперечення. Останній випадок смерті від “іспанки” був зафіксований в Одесі в жовтні 1918 року, за п’ять місяців до смерті Віри Холодної.І тут настав час згадати про книгу академіка В. Р. Файтельберга-Бланка “Одесса в эпоху ленинской и сталинской диктатуры”, яку він написав у співавторстві з одеською журналісткою Т.М.Колесніченко (Одеса, видавництво “КП ОМТ”, 2008 р.). Даємо розлогу цитату з книги мовою оригіналу: “Троцкому также принадлежит идея освобождения Одессы от интервентов путем подкупа Фрейнберга – начальника штаба французской армии, крупные суммы которому вручила знаменитая артистка немого кино Вера Холодная (в девичестве Левченко). Правда, у меня возникает мысль, что убийство Веры Холодной было совершено по приказу Троцкого, которому не нужны были свидетели такого авантюрного финала, а также с целью пропаганды международной солидарности пролетариата при участии Жанны Лябурб и других коммунистов-интернационалистов Франции” (стор. 433).Коли взяти до уваги повідомлення академіка (до речі, далекого родича Леніна!), то тоді все стає на свої місця. На жаль, актриса, далека від великої політики, випадково перетнулася з одним із найкривавіших диктаторів XX століття, і ця зустріч закінчилася трагічно для молодої жінки. Що їм до людини, навіть геніальної!Через два місяці чоловік Віри Холодної Володимир помер від тифу і туги за дружиною, а ще через місяць померла від черевного тифу її мати. Старша сестра Надія взяла опікунство над дітьми Віри та молодшою сестрою Софією. Потім вона вийшла заміж за болгарина чи грека і в 1923 році виїхала з дітьми в Болгарію.Софія залишилася в Одесі, взяла прізвище Холодна і стала балериною Одеського оперного театру, де танцювала з 1920 року по 1937-й. Насторожує тільки те, що рік якийсь неприємний, хоча за цим віком балерини вже припиняють танцювати. Вона ніколи не зраджувала пам’ять своєї сестри….Ось і підійшла до закінчення наша розповідь. Залишається тільки повільно перегортати сторінки її незвичайного життя і тихо радіти, що і ми прилучилися до постаті цієї дивовижної жінки і актриси.
