Особливості святкування різдвяних свят на Бойківщіні
Ми не перший рік співпрацюємо з газетами Івано-Франківської області і знаємо, що у них досить цікаво проходять різдвяні свята, тож і попрохали написати для читачів “Запорозької Січі” матеріал, щоб ви дізналися про все це з перших вуст.
Приємні спогади з дитинства
Різдво на Бойківщині святкують по-особливому. І хоч у кожному районі, та навіть у кожному населеному пункті є свої особливості, свої родзинки, все зводиться до одного – всі чекають на Різдвяну зірку ввечері і народження Ісуса – вранці.
Все починається 6 січня – у переддень Різдва. І хоч весь день господині виконують свою звичну роботу – миють, шиють, готують, прибирають, готуються до Коляди, під вечір метушня припиняється, всі йдуть на цвинтар – відвідати померлих родичів, запалити свічку. А коли починає сутеніти, гроби світяться, як новорічні гірлянди. Всі приходять додому, сходить перша зірка, сім’я сідає вечеряти. Перед тим обов’язково треба нагодувати худобу. Голова сім’ї із вітанням: «Дай вам, Боже, добрий святий вечір, і весь рік наступний!», – заносить до хати сніп зібраного влітку вівса, який називають «дідухом» і ставить у кутку кімнати на сіно. Виносять «дідух» після всіх свят. На столі – 12 пісних страв, під скатертиною – сіно, часник. Обов’язковою стравою святвечора на столі є 2 круглі хліби («Василі», бо стоять вони на столі до Святого Василя), кутя, мед, відвар з сухофруктів, риба, гриби, пісні вареники, горох, пампухи… Страви подають по черзі. Перед початком частування діти (бажано хлопці) залазять під стіл і квокають, щоб навесні курчат кури виводили: «Квок-квок, один півень, сто курок!»
Розпочинає трапезу господар, дякує Богу за прожитий рік, закликає до вечері духи померлих родичів із фразою: «І Вас, янголи, просим до Святої вечері», – куштує кутю. Далі вже можуть їсти всі, обов’язково всі страви однією ложкою. У одних сім’ях для померлих страви скидують у відро – дійничку, інші – підкидають до стелі. Уже після вечері на столі має лишитись кутя, гриби, хліб і вода для духів, аж до ранку. Окремою традицією є ворожіння дівчат на свят вечір – слухають: звідки собака гавкає – звідти наречений, стукають ложками тощо… В деяких родинах зберігається традиція – ходити вечеряти цілими родинами – в одного, другого, третього, найперше – у батьків, далі – у братів, сестер і так далі. Дорогою вже колядують, бажано сумні колядки, як от «Сумний був той Святий вечір!..», запалюють вогники. Особливого настрою додає погода – сніг і мороз (приємні спогади з дитинства).
Як колядує вертеп
І хоч малюки недоспали, із самого ранечку ідуть гуртом чи парами колядувати. Головне, встигнути, поки люди не пішли на Службу Божу. Найперше колядують у родичів, хресних батьків, сусідів, одиноких, далі – якщо є бажання, в інших односельчан. Як не прикро, але з кожним роком все менше молоді йде колядувати. Переважно – молодші школярі, деякі старші колядують гуртами – із музичними інструментами ввечері.
Далі люди йдуть на Службу Божу, де обов’язковим ритуалом першого дня Різдва після Служби є вертеп. Свій обряд цей гурт розпочинає із благословення священика. Після відправи по хатах з колядою йде церковний хор, паралельно з виставою по селах і містах ходять вертепи (театралізовані дійства) – чи дорослі, чи дитячі – зі стаєнками, добрими героями – царями, ангелами, пастушками, звіздарями та негативними – як-от – Ірод, смерть, чорт, сура, жид… «Слава Богу, добрі люди, з Вифлеєму ми ідем і ступаємо усюди, звістку радісну несем. Що Христос – Спаситель світу народився в цій стаєнці, і яскрава зірка світить цій народженій дитинці. Якщо ласка, пустіть в хату, бо далека нам дорога. Дозвольте нам колядувати, прославляти Христа – Бога!», – з такими словами у моєму рідному селі Лопянка, що на Рожнятівщині, заходить в оселі першим стрілець, який далі закликає всіх інших акторів. Так вертеп колядує і виступає 3 дні, поки не обійде весь населений пункт. Зібрані гроші дають на місцевий храм, як і церковний хор. Під час свят люди ходять у гості – відвідують родину, кумів, друзів. Так завершується перший цикл Різдва.
Старий Новий рік
Потому всі чекають на свято Василя, яке іще називають Старий Новий рік, в деяких регіонах – свято Маланки. Саме на цей день припадає святої Меланії, з яким пов’язано дуже багато традицій і обрядів. Зокрема, влаштовуються своєрідні театралізовані дійства, які покликані захищати людей, відлякувати злих духів та забезпечувати врожайний рік.
Основними дійовими особами є сама Маланка, молодий хлопець Василь, Дід, Баба, Циган і Циганка з дітьми, Коза, Кіт, Чорт. Всі вони ходять від хати до хати, співають щедрівки, веселяться.
З самого ранечку жінки купають «василів» і приказують: «Аби усі були здорові – і діти, і дорослі!». Всі ж у хаті мають мити лице із однієї кружки, куди вкидають копійки – щоб були багаті, красиві, здорові. Гроші потім віддають до церкви.
У той час хлопці збираються вінчувати. «Сію, сію, посіваю, з Новим роком всіх вітаю!» – з такими словами та іншими завченими вінчівками ходять юнаки від хати до хати і посівають пшеницею: «На щастя, на здоров’я, на новий рік, аби ся вродило краще, як торік!». І тут також бажано встигнути до Служби Божої, аби господарів у хаті застати. Далі «в’яжуть» (вітають) в родині Василів. Коляда триває.
Святий вечір
Особливим для бойків є другий передйорданний Святий Вечір. У цей день працювати заборонено. Зранку господарі йдуть святити воду, а господині готують вечерю. Молоді дівчата та хлопці прямують на місцеву водойму, щоб допомагати робити хрест – чи то з льоду, чи то деревяний, прикрашають ялинки на річці, де зранку будуть святити воду. Далі господарі в’яжуть садовину (обвішують кусками соломи з дідуха) та торкаються сокирою тих дерев, які не плодоносять, із словами: «Як не зродиш, то зрубаю!». На цей рік дерево має дати плід.
І знову відвідують могили рідних, і знову запалюються поминальні гірлянди. І навіть, якщо ти ніколи не був у сусідньому селі на цвинтарі, на Святвечір по вогниках зорієнтуєшся, де він знаходиться.
Під вечір із свяченою водою, бобом, пшеницею, крейдою та закусуванцями обходять господу. Першим має йти господар і кропити водою, далі – всі інші члени сім’ї, в кінці – ґаздиня із пампушками, закусувати якими треба на кожному розі хати. Той, хто сіє пшеницею і бобом має приказути: «Аби ся брикали вівці, коні і корови, аби усі були здорові!». Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині, на посуді – скрізь. Дехто клеїть хрести із паперу. Після обходу – всі сідають до Святої вечері, окрім страв таких, як під час першого святого вечора, на столі – свячена вода, з якої починається трапеза. Що ж до самої другої Святої вечері, то як і у вечір перед Різдвом, вся сім’я стає на коліна перед образами та молиться Богові. Помолившись, господар сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх. Всі по черзі з одної кружки, з 3-х сторін, перехрестившись, п’ють цю воду. Далі – вечеряють, притримуючись тих звичаїв, що й на першу вечерю. На самий святковий стіл знову намощують сіна, кладуть зубці часнику по кутах та застилають все скатертиною, щоб зверху ставити пісні страви.
Заодно із заходом сонця і до півночі розпочинається щедрування. Дівчатка-підлітки ходять до сусідів та родичів, щоб проспівати щедрівки. У деяких селах щедрують 18-го зранку. В щедрівках сповіщають про хрещення Ісуса.
Водохреща
Хрещення Господнє – 3-тє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Хреститель прийшов до річки, щоб здійснити обряд очищення людей. 30-річний Ісус попросив хрестити його. Після скоєного обряду хрещення небеса розкрилися, і на Ісуса у вигляді голуба зійшов Дух Святий. Після цього пролунали слова Господа, який сказав, що Ісус – його син.
Ось так і з’явилася людям Свята трійця: Син – Ісус, Святий Дух – голуб і Бог – його голос, що прозвучав.
У цей день у всіх містах і селах святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. В одних воду святять на ріках, в інших – в капличках, ще десь – на подвір’ї, в церквах. В цей день люди купаються в ополонках, щоб бути здоровими весь рік.
І починаючи з Водохреща 19 січня і аж до свята Стрітення Господнього 15 лютого, священики повинні відвідувати домівки парафіян і з молитвою благословення окроплювати оселі святою водою.
Читайте також: Диво під Новий рік: зворушлива історія запоріжанки, яку покинули у лікарні
