Ми вже звикли до того, що меценати – це багаті люди, які вважають за потрібне підтримати ту чи іншу галузь, зокрема, вкладаючи гроші у культурні та мистецькі надбання. Активіст Майдану і ветеран АТО, боєць «Айдару» Микола Павлюченко розбиває цей стереотип у друзки. Унікальна виставка народного одягу Луганщини кінця XIX – початку XX ст. могла бути знищеною тільки тому, що українська, а вже понад рік мандрує різними містами нашої держави завдяки йому. Воїн-патріот викупив колекцію народного одягу за гроші, зібрані на власне лікування.
Сталося так, що у зв’язку з військовим конфліктом на Луганщині, знаходитись таким унікальним експонатам, які зібрала етнограф і колекціонер Єлизавета Главацька, стало небезпечно через постійну загрозу знищення сепаратистами, тому довелося їх терміново вивезти, і у такий спосіб врятувати. В експозиції представлено понад сторічні вишиті сорочки, корсети, спідниці та рушники, і саме ці експонати є красномовнішими за будь-які слова, демонструють українцям Заходу і Сходу їхню тотожність, показують, що і на Сході добре знають і підтримують українські традиції.
Ексклюзивні речі, як і їх рятівник, теж розбивають стереотипи про те, що на Луганщині нібито немає українців, а, отже, й української культури.
Виставка вже з успіхом експонувалася у столичному «Пирогові», виставлялась у Кропивницькому, Ковелі, Коломиї, Львові. І ось тепер у Стрию. Її відкриття у виставковій залі Меморіального комплексу «Борцям за волю України» відбулося під промовистою назвою «Я маю в серці те, що не вмирає… Евакуйована колекція». Презентувала її стриянам директор краєзнавчого музею «Верховина» Галина Верес. Вона розповіла історію Миколи Павлюченка, основну концепцію виставки та значення експозиції для усвідомлення себе українцями на споконвічно українській землі, цитуючи інтерв’ю воїна-патріота.
Автор виставки наголошує: «Давайте, поки ми живі, щось будемо робити… Ми однакові, і нам нема чого ділити. В нас одна історія і одна країна».
За словами пана Миколи, колекція мусить бути на людях, а не зберігатись десь у запасниках чи сховищах, її мають бачити, адже за нею чути свист куль, розриви мін, залповий вогонь «Градів». Тому не випадково тлом виставки є маскувальні сітки (надані волонтерським центром у Львові), а також доповнена експозиція іншими реаліями сьогоднішнього Донбасу – атрибутами війни: бронежилет самого Миколи Павлюченка, каска, аптечка, казанок, магазини для патронів привезли із Зеленопілля Максим і Данило Боньковські. Ідея такого декору належить Оксані Гірняк.
Експозицію складають вишиті сорочки, серед яких є і вимережені подібно до полтавського шиття білим по білому, і цікаві своїм оздобленням аплікаціями замшею, оксамитом спідниці, керсетки, оригінальні пояси-крайки, костюми Слобожанщини XIX – поч. ХХ ст. Кожен експонат виставки ілюструє споконвічну українскість наших східних земель, що заперечує псевдотеорії, поширювані сепаратистами на догоду московським окупантам. На жаль, незнання власної історії і вперте небажання її пізнати призводить до почуття меншовартості на власній землі.
Подія зібрала широке коло різних людей, фахівців, майстрів народної творчості, вчителів та учнів, волонтерів, ветеранів АТО, активістів Майдану. Бард, громадський діяч і найвідоміший майданівець з гітарою Зеновій Медюх доповнив атмосферу виставки власними піснями.
Ще одним невід’ємним експонатом виставки став зошит відгуків, сторінки якого списані особливими словами підтримки й гордості, словами радості й міцної єдності, поетичними побажаннями всім воїнам щасливого повернення до родин, а нам усім – закінчення війни. Врятовані скарби давніх строїв із прифронтового Старобільська перші відвідувачі гідно оцінили. Експонуватимуться вони у Стрию протягом місяця, а далі знову вирушать у мандри.
Наталія КАРПЕНКОВА, фото автора