Cто років для творчості – це багато чи мало? І чи є в неї фінал взагалі? Відповідь стає очевидною, коли дивишся на картини Тетяни Яблонської – її малюнки живі, сповнені світлом, якому немає кінця.
24 лютого 2017 року Тетяні Яблонській, одній з найвідоміших українських художниць, виповнилося б 100 років. Умовна частка «б» здається тут навіть недоречною — адже майстриня творила так натхненно й невтомно, що її доробок перетворився на справжній мистецький заповіт, який захоплює та скеровує людей і сьогодні.
Перипетії дитячих років: нездійснена еміграція
Тетяна Яблонська народилася в морозяний лютневий день 1917 року, за два тижні до революційних подій, в Смоленську в родині вчителів гімназії. Мама, Віра Варгасова, викладала французьку, а батько, Нил Яблонський, вчив дітей російської мови та літератури, а також – малюванню. Він мріяв отримати вищу мистецьку освіту і стати професійним художником, до мистецтва заохочував і своїх трьох дітей. Цим натхненням була зачарована і Тетянка, старша дитина подружжя Яблонських: дівчинка з раннього дитинства малювала, писала з натури, вдивлялася в світло, кольори природи та красу всесвіту.
Батько був щиро захоплений ідеями нової влади, але зромантизована ейфорія швидко минула: Нил Яблонський замість обіцяного світлого майбутнього побачив негативне ставлення до інтелігенції, нищення храмів, масовий терор. Розчарування було тотальним, і родина вирішила залишити СРСР. У 1928 році вони відправилися до Одеси, сподіваючись перетнути кордон з портового міста. Але всі спроби офіційно емігрувати виявилися марними. Через два роки Яблонські переїхали до Кам’янця-Подільського: тогочасне прикордонне Поділля вважалося краєм контрабандистів, які могли допомогти нелегально виїхати закордон. Але чергова спроба виїхати зірвалася: цілу ніч в лісі родина чекала «поводира», який так і не з’явився. Налякані та знервовані, батьки з дітьми на руках на світанку виїхали з Поділля та відправилися на схід, до Луганську.
Шляхи навчання і шляхи війни
Зовсім скоро Тетяна з Луганську переїхала до Києва, вступила до художнього технікуму, з другого курсу якого перевелася до Київського художнього інституту, де її вчителем став знаменитий український художник Федір Кричевський. Навчання проходило яскраво та плідно: вже восени 1940 року в інституті відкрилася експозиція робіт Тетяни – перша
персональна студентська виставка в історії інституту! Але на цей період молодого творчого злету припала війна. Тетяна Яблонська пережила важкі роки евакуації в одному з сіл Поволжя, багато і тяжко працювала, згадуючи потім цей період життя: «Все доводилося робити: і косити, і скиртувати, і мішки тягати… Бувало, втомишся, ляжеш відпочити, прикладеш вухо до землі – а вона гуде. Це був гул Сталінградської битви. Іноді малювала за проханням жінок, солдатських вдів, які хотіли на згадку зробити портрети загиблих на фронті чоловіків. Давали мені за це яєць і молока. Я тоді ростила маленьку доньку, і вона була моїм стимулом життя».
Пережита війна втілилася в її полотнах, сповнених тривоги, «Ворог наближається» та «Зруйнований Київ». Воєнна трагедія, звісно, вплинула на світосприйняття художниці, і, як результат, на її творчість. «За той час всі тонкощі живописних відчуттів були втрачені. Потрібно було знову довго і уважно працювати з натури, щоб відновити ті забуті і ще незміцнілі вміння…», – згадувала Тетяна Нилівна. Але ж повернути впевненість, відчуття гармонії та краси, звісно, вдалося – творчий доробок художниці швидко поповнювався новими й новими роботами, сповненими несподіваних форм, кольорів і настроїв.

Творчі мандри: від Седнева до Флоренції
Роботи Тетяни Яблонської – це суцільні метаморфози. Творчий шлях художниці склався з різних періодів, які значно відрізняються один від одного. Це, звісно, не було спланованим – таким чином виражалося вільне та невимушене внутрішнє прагнення людини повною мірою відчути красу світу та передати її новими зображальними засобами. Це і життєствердна картина «Ранок», за якою, як кажуть, майже кожна радянська дитина писала твір у школі, і не менш оптимістична «Хліб», яка принесла художниці першу державну премію. «Мама завжди залишалася собою, не була кон’юнктурницею. Всі її роботи, написані в стилі соцреалізму – це віддзеркалення її захоплення життям, вони дуже щирі», — розказує третя донька Тетяни Яблонської – Гаяне.
У творчості художниці є елементи найрізноманітніших стилів: реалізму, імпресіонізму, примітивізму, вона захоплювалася «бойчукістами», наслідуючи їх прийоми. Географія її живопису також чимала: Флоренція, овіяна флером мистецтва італійських майстрів Відродження, загадкове, багате неповторними фарбами та мелодіями Закарпаття, Вірменія зі споконвічною красою гірських вершин та стародавніх храмів, поетичні українські землі Чернігівщини із замріяними пейзажами Седнева…
Тетяна Яблонська брала участь у численних всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних експозиціях, мала десятки персональних виставок у різних містах світу. Твори мисткині зберігаються в багатьох музейних та приватних колекціях, в тому числі – і в нашому місті. Цієї весни в Запорізькому художньому музеї відбулася виставка, присвячена 100-річчю з дня народження художниці. У фондах музею зберігається аж 33 роботи Тетяни Яблонської. За словами заступника директора Запорізького художнього музею Галини Борисової, наша колекція робіт – найбільша за кількістю в обласних музеях і єдиним її конкурентом є колекція Національного художнього музею в Києві.
На своїй останній прижиттєвій виставці Яблонська попросила не вказувати ніяких регалій, нагород та звань, яких було безліч. Мала прохання підписати просто – «Тетяна Яблонська».

«Поруч з нею завжди панувала радість»
Її називали найцікавішою жінкою Києва, і цілком справедливо, адже Тетяна Яблонська справді вражала своєю неординарністю: однією з перших у столиці почала носити брючні костюми, принципово не тримала вдома телевізора, сама водила «Жигулі».
Любила багато ходити пішки, займатися спортом, танцювати, кататися на лижах взимку. Разом із доньками часто бувала в оперному театрі, музикувала, влітку – відпочивали на морі, збирали гербарій, роздивлялися морські камінчики, плавали наввипередки. Тетяна Яблонська любила кататися на човні, сама вміла гарно веслувати та навчила цьому і своїх доньок. Що казати – на першу премію за картину «Хліб» художниця придбала…моторний човен!
Під час роботи в майстерні на Львівській площі могла голосно співати, так що сусіди думали, що це звучить радіо. Любила пісню на вірш Олексія Толстого: «Ты знаешь край, где все обильем дышит, где реки льются чище серебра, где ветерок степной ковыль колышет, в вишневых рощах тонут хутора…». Тетяна Нилівна казала, що ті слова якнайкраще передають красу України.
Вся сім’я Тетяни Яблонської – творчі люди: сестра — художниця Олена Яблонська, брат — архитектор Дмитро Яблонський, доньки — художниця Олена Бейсембинова (Отрощенко), Ольга Отрощенко та Гаяне Атаян. Тетяна Яблонська любила родинні зустрічі: вони яскраво відзначали всі свята, від Великодня до Різдва, а Новий рік був справжнім балом-маскарадом з перевдяганнями, сценками та ялинковими прикрасами, зробленими власноруч. «Поруч з нею завжди панувала радість”,- згадує донька Гаяне.

 

«Дзвіночки» 2005Зворушлива картина «Дзвіночки» була написана художницею в останній день її земного життя. В 1999 році Тетяна Яблонська перенесла інсульт, який наклав свій відбиток на її фізичний стан. Але писати картини не полишила — навчилася малювати лівою рукою, перейшла на пастель, адже ця техніка потребує менших зусиль, ніж олійний живопис. Це стало новим відкриттям, новою сторінкою в творчості художниці – легкою, ніжною, напівпрозорою. Тетяна Яблонська малювала зовсім по-новому, але, як завжди, натхненно. Малювала Життя і для Життя, якому немає кінця.