Депутат міської ради, голова обласної організації Червоного Хреста України Костянтин Силін розповів “ЗС” про свої депутатські справи.
– Як довго ви займаєтеся депутатською діяльністю?
– Депутатом міської ради вперше мене було обрано у 2006 році. У виборчу кампанію 2010 року виборці Жовтневого району висловили довіру мені вдруге. Отже, працюю я депутатом міської ради друге скликання.
– Виборці якої території найчастіше звертаються до вас?
– У виборну кампанію 2010 року я балотувався як “мажоритарник”, тож для спілкування з виборцями маю чітко окреслений ареал саме свого виборчого округу в Жовтневому районі. Але життя зазвичай вносить свої корективи. Оскільки вже понад 20 років я очолюю обласну організацію Товариства Червоного Хреста, то за основним місцем роботи мене досить широко знають за межами округу, тому звернення надходять із різних куточків міста. Доводиться іноді “виходити за межі” округу, що спричиняє певні складнощі, однак я вважаю такий підхід цілком виправданим: база даних отримувачів матеріальної допомоги ведеться централізовано управлінням праці та соціального захисту населення міськради, тож, гадаю, не буде великим гріхом допомогти нужденному, котрий прийшов до тебе на прийом, а не переадресовувати його до колег чітко “за місцем реєстрації”. Вважаю, що всі ми працюємо на благо городян, тому маємо думати про їхні проблеми, а не про власні організаційні нюанси.
– Чи були у вашій практиці звернення виборців, які найбільше запам’яталися? З якими проблемами найчастіше звертаються запоріжці?
– Найчастіше, на жаль, звертаються люди, що опинилися у скрутних життєвих обставинах. Хотілось би, аби хтось звернувся із пропозицією про співпрацю чи з конкретним конструктивним планом розбудови міста чи району. Та переважно люди йдуть за матеріальною допомогою, зі скаргами на роботу житлово-комунального сектора, часто – з побутово-сусідськими чи сімейними негараздами. Прикро, що наші люди не мають досвіду, не мають навичок, не мають фінансової можливості вирішувати левову частину своїх проблем цивілізованим шляхом – через судово-правову систему. Депутат міськради не може взяти на себе повноваження судді чи прокурора, визнавати когось винним чи постраждалим у результаті “сусідських війн”. Тому дуже прошу з розумінням поставитися до мого невтручання у подібні чвари.
Пишаюся собою, коли вдається зрушити з місця питання ліквідації стихійного сміттєзвалища чи завадити незаконному використанню за нецільовим призначенням у корисних інтересах окремих осіб чи фірм місць загального користування (як то прибудинкової території чи зеленої зони).
– Які найбільш актуальні проблеми міста доводиться вирішувати зараз?
– Як і кожен депутат, багато переймаюся проблемами вивозу сміття, ремонту дахів, відновлення комунікацій тощо.
Але, мабуть, ключовим питанням для себе на сьогоднішній день вважаю вирішення проблеми безпритульних людей у Запоріжжі.
Обласна організація Товариства Червоного Хреста свого часу однією з перших звернула увагу на проблему безпритульних, організувавши ще 10 років тому перший пункт гарячого харчування у своєму офісі на вул. Горького, 4-а. Згодом нам вдалося отримати розуміння і підтримку міської влади, і сьогодні ми підтримуємо безпритульних у холодну пору року вже за кошти міськради.
Цьогорічні морози у січні-лютому показали, наскільки актуальним є питання створення притулку для бездомних у місті. У наметі, розгорнутому нами спільно з МНС біля Малого ринку, ночували під брезентовим дахом на дерев’яних настилах десятки людей. Але ж це була екстремальна ситуація.
Дуже подобається мені вислів “толерантне суспільство”. Мрію про формування саме такого суспільства хоча б в окремо взятому місті – рідному Запоріжжі і роблю разом з колегами перші кроки для його розбудови.
Як голова обласної організації Товариства Червоного Хреста я б хотів поставити завдання собі як депутату міської ради: домогтися відкриття у обласному центрі стаціонарного притулку для бездомних. Ми вже маємо досвід такої роботи: в кінці 90-х, на початку 2000-х працював такий заклад у Орджонікідзевському районі у провулку Кузнечному. Червоний Хрест допомагав тоді місцевій владі в обладнанні його кімнатою медико-соціальної допомоги, надавав посаду медичної сестри. Але, на жаль, коли скінчився термін оренди приміщення, не змогли ми відстояти у міськраді питання про його перенесення (я тоді ще не був депутатом), і заклад було ліквідовано. Гадаю, сьогодні вже всі переконалися у необхідності відновлення його роботи.
Знову – про “толерантне суспільство”: у люті морози десятками на день надходили дзвінки від громадян, які пропонували свою допомогу. Люди приносили теплі речі, нехитру їжу, завдяки чому нам вдавалося значно різноманітити та поповнити раціон безхатченків. Запам’ятався нещодавній дзвінок від літньої жінки, яка тишком від дітей пускала вдень до себе погрітися бездомного, дозволила йому навіть помитися у ванні… Він потім став ходити до неї чи не щоденно, вона не знала, як бути: і прогнати шкода, і на повне утримання взяти несила. Я процитував їй Екзюпері: “Пам’ятайте, що ви завжди відповідальні за тих, кого приручили…”. Однак ця наївна, як дитя, літня жінка викликала у мене більше симпатії, аніж колективний лист від мешканців під’їзду, де розташована одна з наших районних організацій. Вони одностайно скаржаться на те, що бездомних годують біля їх оселі, це заважає їм жити і насолоджуватися життям. В їхньому листі вимога – хай нещасних, знедолених людей заберуть з їх очей, щоб не псувати їм безхмарне життя. Так, я не ідеалізую цей маргінальний контингент наших підопічних і згодний з тим, що їх би краще збирати організовано не на дитячих майданчиках. Однак мене обурив тон цього листа: люди не співчувають чужому лиху, не прагнуть допомогти, не пропонують варіантів вирішення проблеми: просто дайте нам спокій, приберіть з наших очей неприглядне видовище – і все. Але ж проблема не буде цим вирішена! І туберкульоз “гулятиме”, не виявлений серед них і на вулицях, і на вокзалах, і в громадському транспорті; і обшарпані, напівголодні, напівтверезі люди все одно мулятимуть нам очі. Не змогли їх позбутися і більш багаті, більш розвинені країни. Тож, може, нам слід уже зробити певні кроки до цивілізованого облаштування життя-буття цих нещасних людей, щоб і з себе тягар відповідальності за бездіяльність зняти, і людям допомогти ділом, а не лише словом…
Ось цими проблемами і переймаюсь сьогодні.
– Як ви розподілили гроші свого депутатського фонду?
– Відведений мені депутатський фонд у 120 тис. грн. на три чверті витратив для вирішення соціально-побутових проблем лікувальних та навчальних закладів Жовтневого району (центральна бібліотека для дітей ім. Андросова, школи № 11 та № 5, дитячі садки № 98 та № 3, ремонт дахів та освітлення вулиць), чверть фонду пішла на надання адресної допомоги громадянам, що опинилися у тяжких життєвих обставинах.
– Коли й де проходить прийом виборців (час і місце)?
– На особистий прийом до мене громадяни Жовтневого району можуть звернутися у перший і третій понеділок місяця. Адреса: вул. Горького, 4-а, офіс обласної організації Товариства Червоного Хреста. Телефон для запису: 764–25–82.
Фото Володимира ШЕРЕМЕТА