Зараз у Запорізькій області відбувають покарання 117 довічників, з них 37 – у місцевій установі виконання покарань № 11, 73 – у Софіївській №55 та семеро – у Запорізькому СІЗО.

Трохи історії: до 2004 року так звані смертники, яких раніше повинні були розстріляти, але розстріл замінили на довічне ув’язнення, перебували у спеціальних камерах при слідчих ізоляторах Запорізької області, аж поки для них не почали створювати певні умови для окремого життя. При цьому вони відбувають довічне ув’язнення поряд із засудженими до відповідних термінів покарання, але окремо від них – бід особливим наглядом. Одне з таких місць створили при Софіївській виправній колонії № 55 у Вільнянсьму районі, куди й були етаповані перші 38 засуджених до довічного позбавлення волі для подальшого відбуття свого покарання. У відповідності з законом вони утримуються, як правило, по дві особи в камері. По 23 години на добу перебувають безпосередньо в камері: харчування, туалет тощо. Тільки на годину їх виводять на прогулянку – це та ж камера, тільки без стелі. Їм дозволено дивитися телевізор, слухати радіо, читати періодичні видання, користуватися бібліотекою колонії.

До речі, «смертникам» дозволено мати гроші. Готівки у них, звичайно ж, немає, але трапляються такі, що мають порівняно великі суми на особистих рахунках. Вони можуть отоварюватися в магазині закладу продуктами харчування та предметами першої необхідності. Дозволено також корострокові зустрічі з родичами – двічі на рік по 4 години.

Поки що, за даними управління Держдепартаметну з виконання покарань у Запорізькій області, не було жодного випадку, щоб «довічник» покінчив життя самогубством, бо засуджені перебувають під постійним наглядом: електронні системи спостереження встановлено при вході в камеру, в самій камері, коридорі, прогулянковому дворику. Тож, при всьому бажанні смертника, покінчити з собою йому не дадуть. До речі, кожен «смертник» носить на спині напис «Довічне ув’язнення».

Ще перед реформою обласної прокуратури я попросив розповісти, як живуть запорізькі «довічники» тодішніх фахівців прокуратури із нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, які наглядали безпосередньо за цим контингентом.

– Я курирую засуджених до довічного ув’язнення, – розповів тодішній заступник прокурора Віктор Корнієнко. – До речі, і бердянський Хамаров також тут. Маніяки повинні сидіти по двоє. Охочі пишуть заяву і сидять поодинці. Але сидять вони і по троє. Не вистачає місць у зв’язку з великим навантаженням. Камери шість на чотири метра дозволяють це зробити. У таких випадках одне ліжко робиться двоярусним. Якщо маніяки сваряться, їх розміщують по різних камерах. Але вони, як правило, знаходять спільну мову. А от у слідчому ізоляторі їх тримають тільки окремо.

– Пам’ятаєте розстріляного свого часу запорізького маніяка Сергеєва, – говорить тодішній старший помічник прокурора Володимир Гапанюк. – Коли він був під слідством, до нього в камеру підселили санітара, який прибув із 20-ї колонії. Його Сергеєв задушив на прогулянці.

З часом у них дуже ламається психіка. Спочатку вони намагаються знайти якусь зачіпку у вироку та пишуть касаційні скарги, але Верховний суд, як правило, вирок по відношенню до маніяків залишає в силі. Тоді для них настає страхіття. Нещодавно одного відправили на лікування в психлікарню. Часом самі довічники прохають охорону, щоб їх розстріляли.

У принципі ці «смертники» сидять на шиї в держави. Вони не займаються громадсько-корисною працею, харчуються з котла інших засуджених, у кожного з них є свої метри «житлової площі», вони навіть лікуються безкоштовно. Наприклад, стоматологи слідкують за їхніми зубами, і відбувається це за місцем їх відсидки. Як правило, їх навіть до тюремної лікарні не виводять, бо на території колонії можуть зустріти подільників, і ніхто не знає, як може повестися людина, якій уже нема чого втрачати.

– Маніяки відшкодовують якось збиток сім’ям убієнних ними?– запитав прокурорів

– Ні, – почув у відповідь. – Були приклади, коли родичі постраждалих прохали суддів дати конкретні, але великі терміни ув’язнення, щоб маніяк усе своє життя відпрацьовував спричинений людям збиток, а не доживав свій пожиттєвий термін за рахунок держави.

Євген ПАНТЕЛЕЄВ